ІНСТРУМЕНТАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ ІТАЛІЙСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ ХХ СТОЛІТТЯ ЯК ПРОСТІР ВЗАЄМОДІЇ БАРОКОВОЇ ТРАДИЦІЇ ТА МОДЕРНІЗМУ

Olena Mykhailivna Khil

doi:10.31723/10.31723/2524-0447-2026-48-25

Olena Mykhailivna Khil Одеська національна музична академія ім. А.В. Нежданової https://orcid.org/0000-0002-7054-1473

DOI: https://doi.org/10.31723/10.31723/2524-0447-2026-48-25

Ключові слова: неокласицизм, італійська музика ХХ століття, інструментальна музика, жанр, стиль, сюїта, полістилістика, інтертекстуальність, програмна музика, абсолютна музика, принципи формотворення, камерність, виконавська традиція

Анотація

Метою дослідження є комплексне музикознавче осмислення неокласичних тенденцій в інструментальній творчості італійських композиторів першої половини ХХ століття, а також виявлення механізмів взаємодії з бароковою та ранньокласичною традиціями у контексті модерністського музичного мислення. Методологічну основу дослідження становить комплекс підходів, що забезпечують багатовимірний аналіз музичного матеріалу, серед яких найбільш важливими у межах даного дослідження є історико-стильовий, музикознавчий аналітичний, діалогічний та герменевтичний підхід, які у поєднанні надають можливість цілісного розгляду семантичних рівнів музичного тексту. Наукова новизна полягає у системному аналізі італійського неокласицизму як цілісного художнього явища, що поєднує процеси жанрової реактивації, стилістичної трансформації та семантичного переосмислення музичної традиції. У роботі уточнено специфіку переходу від програмності до «абсолютної» музики в італійському контексті, який інтерпретується не як лінійна еволюція, а як форма синтезу різних типів музичної семантики. Вперше у вітчизняному музикознавстві акцентовано увагу на ролі сюїтного принципу як універсального механізму організації циклічної форми в неокласичній інструментальній музиці Італії, а також на функціонуванні полістилістики як провідного композиційного принципу. Розширено уявлення про італійський неокласицизм шляхом залучення сучасних досліджень і їх інтеграції в національний науковий дискурс. Висновки. У результаті проведеного дослідження неокласичні тенденції в інструментальній творчості італійських композиторів першої половини ХХ століття постають як складний і багаторівневий феномен, що відображає глибинні процеси трансформації музичного мислення в умовах модернізму. Встановлено, що формування неокласицизму в Італії було тісно пов’язане з подоланням тривалої домінації оперного жанру та поступовим утвердженням інструментальної музики як автономної художньої сфери, здатної репрезентувати нові естетичні ідеали та композиційні стратегії. У цьому контексті жанрові моделі минулого – такі як сюїта, партита, concerto grosso, ричеркар, токата – функціонують як своєрідні структурні архетипи, що інтегруються у нову композиційну систему, набуваючи при цьому змінених семантичних і функціональних характеристик. Таким чином, неокласицизм виступає як форма активної взаємодії з історичною традицією, що передбачає її адаптацію до вимог сучасного художнього мислення.

Посилання

1. Burkholder J. P. All Made of Tunes: Charles Ives and the Uses of Musical Borrowing. New Haven : Yale University Press, 1995. 503 p.
2. Dahlhaus C. Between Romanticism and Modernism: Four Studies in the Music of the Later Nineteenth Century. Berkeley : University of California Press, 1980. 264 p.
3. Earle B. Luigi Dallapiccola and Musical Modernism in Fascist Italy. Cambridge : Cambridge University Press, 2013. 350 p.
4. Fontanelli F. Tracing the Neoclassical Casella: Compositional Projects, Models, Ideologies. Studi musicali / Arno. 2024. URL: https://onlinepublishing.cini.it/index.php/arno/article/view/222/366
5. Kramer L. Music as Cultural Practice, 1800–1900. Berkeley : University of California Press, 1990. 225 p.
6. Morgan R. P. Twentieth-Century Music. New York : W. W. Norton, 1991. 554 p.
7. Nardacci F. New Perspectives on the Italian Instrumental Music in Britain from the Mid-Nineteenth Century to the Early Twentieth Century. London : Royal College of Music, 2024. 79 p. URL: https://researchonline.rcm.ac.uk/id/eprint/2489/1/F%20Nardacci%20Commentary%20 PhD%20by%20publication.pdf
8. Rosen C. The Classical Style: Haydn, Mozart, Beethoven. New York : W. W. Norton, 1971. 533 p.
9. Straus J. N. Remaking the Past: Musical Modernism and the Influence of the Tonal Tradition. Cambridge, MA : Harvard University Press, 1990. 315 p.
10. Taruskin R. The Oxford History of Western Music. Oxford : Oxford University Press, 2005. 834 p.
11. Waterhouse J. C. G. G. F. Malipiero’s Crisis Years (1913–19). Proceedings of the Royal Musical Association. 1981. Vol. 108. P. 126–140.
12. Waterhouse J. C. G. Gian Francesco Malipiero (1882–1973): The Life, Times and Music of a Wayward Genius. London : Routledge, 1999. 401 p.
13. Whittall A. Musical Composition in the Twentieth Century. Oxford : Oxford University Press, 1999. 280 p.