СКРИПКОВІ СОНАТИ А. РУССЕЛЯ У РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНО-СТИЛЬОВИХ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ФРАНЦУЗЬКОЇ МУЗИКИ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

Метою статті є визначення жанрово-стильових особливостей сонат для скрипки і фортепіано А. Русселя в контексті національно-стильових тенденцій розвитку французького музичного мистецтва першої третини ХХ століття. Методологія дослідження грунтується на комплексному застосуванні системного, музично-історичного, компаративного та музично-аналітичного методів. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше здійснено комплексний аналіз двох скрипкових сонат А. Русселя з урахуванням історичних та авторсько-стильових чинників їх жанрової специфіки, що дозволяє уточнити їх місце у розвитку французької скрипкової сонати першої третини ХХ століття та у формуванні індивідуального композиторського стилю А. Русселя. Висновки. Індивідуально-композиторське трактування сонатного циклу у скрипкових сонатах A. Русселя виявляє органічний синтез французької жанрової традиції та особистої схильності композитора до конструктивної чіткості й ритмічної організованості. На відміну від романтичної моделі сонати з її конфліктно-драматургічною парадигмою та експансивним тематичним протиставленням, А. Руссель переосмислює сонатний цикл як форму внутрішньо врівноваженого розвитку, де логіка тематичних трансформацій підпорядкована архітектонічній цілісності. Скрипкова соната № 1 є важливою ланкою між імпресіоністичною камерністю початку ХХ століття та французьким неокласицизмом, її камерно-ансамблева стилістика ґрунтується на конструктивному принципі організації музично-тематичного матеріалу, гармонічній барвистості, балансі інструментальних тембрів і чіткій композиційній формі. Скрипкова соната № 2 А. Русселя є яскравим прикладом французького неокласицизму в камерно-інструментальному репертуарі, вона демонструє відхід від імпресіоністичного стилю на користь чіткої архітектоніки й ритмічної дисципліни, інтелектуалізації ансамблевого діалогу.