СТИЛЬОВА АНТИНОМІЯ «АКТУАЛЬНЕ – НЕАКТУАЛЬНЕ» У СУЧАСНІЙ КОМПОЗИТОРСЬКІЙ ПОЕТИЦІ
Анотація
Метою даної статті є обґрунтування стилеутворюючого значення антиномії актуальне – неактуальне у творчості сучасних композиторів, пояснення даної антиномії як відбиття темпорального світогляду авторів музичних композицій, при тому у різні періоди творчої діяльності. Методологія роботи обумовлена розвитком музикознавчої авторології, що передбачає розвиток когнітивного підходу до явища стиля та підсилення оцінно-психологічних аспектів текстологічних характеристик. Наукова новизна статті полягає у розвитку оновленого системного підходу до явища стилю, що включає антиномічні оцінки, спирається на категорії часу і темпоральності, пропонує сумісне визначення актуального та неактуального як типологізуючих чинників стилю, здатних, зокрема, вказувати на взаємодію у стильовому змісті (стильовій семантиці) музики історичного та індивідуально-особистісного начал. Відкривається обумовленість явищ актуального – неактуального авторською свідомістю композитора, також їх взаємозалежність з хронотопічними показниками музичної творчості. Висновки. Поняття про слабкий, неактуальний стиль було сформульовано В. Сильвестровим і в його трактуванні вказувало на два полюси композиторської поетики – вираження особистісного начала та звертання до історичного «анонімного материка» – спільного метатексту музики. В епітеті «неактуальний» підкреслюється воля від часової залежності (атемпоральність), отже й від підпорядкованості теперішньому моменту, негайним подіям, що народжує почуття приналежності до часу без його розподілу на минуле, сьогодення й майбутнє. Відсутність часової акцентуації припускає й ослаблення (видозміну) контрастної форми, цілеспрямованої драматургії твору – його спрямованості до кінця. На відміну від неактуального, в актуалізованих драматичних концепціях час стрімко збігає, його лінійність та необоротність постають провідними хронотопічними якостями.
Посилання
2. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худож. лит., 1975. С. 234–407
3. Герасимова-Персидська Н. Про деякі закономірності впливу тематизму на фактуру. Укр. музикознавство. К., 1968. Вип. 3. С. 168–179.
4. Герасимова-Персидська Н. Специфіка національного варіанту бароко в українській музиці. Українське барокко та європейський контекст. К.: Наукова думка, 1991. С. 211–215.
5. Кужелева Е. А. Неактуальный стиль как феномен композиторской поэтики ХХ века: дисс. …канд. искусств.: спец.: 17.00.03 – музыкальное искусство / Одесская государственная музыкальная академия им. А. В. Неждановой. 2003. 230 с.
6. Лосев А. Форма. Стиль. Выражение. М.: Мысль, 1995. 949 с.
7. Медушевский В. К проблеме сущности эволюции и типологии музыкальных стилей. Музыкальный современник. Вып. 5. М., 1984. С. 5–17.
8. Медушевский В. Музыкальный стиль как семиотический объект. Советская музыка, 1979, № 3. С. 30–39.
9. Медушевский В. О закономерностях и средствах художественного воздействия музыки. М.: Музыка, 1976. 255 с.
10. Михайлов М. Стиль в музыке. М.: Музыка, 1981. 264 с.
11. Самойленко О. Психологія мистецтва: сучасні музикознавчі проекції. Монографія. «Гельветика», 2020. 236 с.
12. Скребков С. Художественные принципы музыкальных стилей. М.: Музыка, 1973. 448 с.