СТИЛЬОВА АНТИНОМІЯ «АКТУАЛЬНЕ – НЕАКТУАЛЬНЕ» У СУЧАСНІЙ КОМПОЗИТОРСЬКІЙ ПОЕТИЦІ

Анотація

Метою даної статті є обґрунтування стилеутворюючого значення антиномії актуальне – неактуальне у творчості сучасних композиторів, пояснення даної антиномії як відбиття темпорального світогляду авторів музичних композицій, при тому у різні періоди творчої діяльності. Методологія роботи обумовлена розвитком музикознавчої авторології, що передбачає розвиток когнітивного підходу до явища стиля та підсилення оцінно-психологічних аспектів текстологічних характеристик. Наукова новизна статті полягає у розвитку оновленого системного підходу до явища стилю, що включає антиномічні оцінки, спирається на категорії часу і темпоральності, пропонує сумісне визначення актуального та неактуального як типологізуючих чинників стилю, здатних, зокрема, вказувати на взаємодію у стильовому змісті (стильовій семантиці) музики історичного та індивідуально-особистісного начал. Відкривається обумовленість явищ актуального – неактуального авторською свідомістю композитора, також їх взаємозалежність з хронотопічними показниками музичної творчості. Висновки. Поняття про слабкий, неактуальний стиль було сформульовано В. Сильвестровим і в його трактуванні вказувало на два полюси композиторської поетики – вираження особистісного начала та звертання до історичного «анонімного материка» – спільного метатексту музики. В епітеті «неактуальний» підкреслюється воля від часової залежності (атемпоральність), отже й від підпорядкованості теперішньому моменту, негайним подіям, що народжує почуття приналежності до часу без його розподілу на минуле, сьогодення й майбутнє. Відсутність часової акцентуації припускає й ослаблення (видозміну) контрастної форми, цілеспрямованої драматургії твору – його спрямованості до кінця. На відміну від неактуального, в актуалізованих драматичних концепціях час стрімко збігає, його лінійність та необоротність постають провідними хронотопічними якостями.