РОЛЬ ОРІЄНТАЛІЗМУ В ПОЕТИЦІ ФРАНЦУЗЬКОЇ ЛІРИЧНОЇ ОПЕРИ (НА ПРИКЛАДІ «ЛАКМЕ» Л. ДЕЛІБА)

Анотація

Мета роботи – виявлення ролі орієнталізму в змістовно-драматургічній та інтонаційній специфіці опери Л. Деліба «Лакме». Методологія роботи передбачає використання жанрово-стильового, інтонаційного, історико-культурологічного аналітико-музикознавчого методів, а також міждисциплінарного підходу. Наукова новизна роботи визначена її аналітичним ракурсом, що враховує не тільки типологічні ознаки французької ліричної опери у вказаному творі Л. Деліба, але й роль в них орієнталізму як показового явища французького мистецтва та культури романтизму в цілому. Висновки. Схід для європейського загалу та його мистецько-естетичного мислення є одним з найбільш глибоких образів «Іншого». В межах духовно-естетичних координат романтизму орієнталізм мислився як світ уявний та фігурував на рівні орієнтального міфу, народженого в результаті взаємодії західної та східної культур зі збереженням європоцентристського підходу. Особлива увага до Сходу як носія духовності показова й для французької ліричної опери.Орієнталізм як складова поетики цього жанру органічно вписується в його змістовну концепцію і на рівні інтересу до даної тематики, і на рівні зближення і єднання Заходу та Сходу у пошуках вікових сакральних Істин, як це представлено в опері Л. Деліба «Лакме». Саме через образ Лакме композитор реалізує найбільш показові смислові відтінки тлумачення теми любові у французькій ліричній опері, посилені в даному разі її орієнтальною спрямованістю. Любов, що відкриває нові глибинні висоти її души, водночас є і проявом щастя, і ознакою випробувань, що стають ґрунтом її духовного зростання, породжуючи здатність до великого почуття та самопожертви. Отже, трактування орієнталізму в цьому творі набуває ознак, типових саме для романтичної культури. Відповідно, його інтонаційне втілення виявляється сконцентрованим саме в партії Лакме та апелює до орнаментально-медитативного типу мелодики, співвідносної з риторикою фігури «кола», мажоро-мінорних поєднань та оригінальним «вокальним інструменталізмом» (імітація тембральності дзвіночків), орієнтованим на виразні можливості камерного вокалу.