ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗГЛЯДУ ЯВИЩА ОПЕРНОГО ЛІБРЕТО У СВІТЛІ ПРОБЛЕМИ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ

Анотація

Метою цього дослідження є виявлення теоретичних засад і методологічних принципів аналізу оперного лібрето у світлі проблеми інтертекстуальності. Методологія роботи спирається на сукупність гуманітарних і музикознавчих підходів, серед яких провідними є системний, оперознавчий, лібретологічний і герменевтико-семантичний. Вагому роль відіграють компаративні, історико-стильові й текстологічні підходи, а також метод інтертекстуального аналізу, що дає змогу розглядати лібрето як форму діалогу між художніми системами. Íàó-кова новизна дослідження полягає у розробці системного підходу до вивчення музичної лібретології як дисциплінарного поля з власною термінологічною та поняттєвою системою; у теоретичному осмисленні інтертекстуальності як універсального принципу музичного мислення; у виявленні інтертекстуальних стратегій, що реалізуються в сучасній композиторській практиці.Висновки. Опера як жанр невіддільна від поняття театральності, яка передбачає не лише видовищність і ігрове начало, а й складну режисерську організацію дії. Композиторське режисерське мислення виявляється не лише у виборі інтонацій та драматургічних рішень, а й у специфічному типі тексту, який можна означити як «супровідне слово». Це слово не призначене для озвучування на сцені, воно не входить до складу лібрето у традиційному звучному розумінні, але супроводжує його у формі ремарок, описів, авторських вказівок, коментарів до характерів персонажів і організації сценічної дії. Супровідне слово виконує допоміжну, проте принципово важливу функцію, оскільки дозволяє композитору конкретизувати художні наміри, задати параметри сценічного втілення, спрямувати інтерпретацію в потрібному напрямі. Воно постає як прихована, але організуюча сила тексту, що створює концептуальні рамки оперної дії. Інтертекстуальні зв’язки та трансформації тексту, які виникають унаслідок його транспонування в інший художній вимір, зумовлені композиторським «передчуттям» оперної цілісності – внутрішнім слуховим уявленням майбутньої партитури, яка не просто озвучує текст, а переосмислює його структуру відповідно до законів музичної драматургії.