СИНТЕЗ ВІТЧИЗНЯНИХ ВОКАЛЬНО-ЕСТРАДНИХ ЖАНРІВ 1920–1940-Х РОКІВ

Анотація

Мета дослідження ‒ розглядається вплив синтезу на формування вокально-естрадних жанрів на українській естраді у 20–40-х роках ХХ століття. Методологія дослідження спирається на поєднанні історико-культурного, аналітичного та компаративного методів дослідження, з використанням матеріалів музикознавців та естрадознавців. Історичний аналіз означеного синтезу у вокальній музиці базується на періодизації дослідників естради. Зокрема, період 1920–30-х рр. розглядається як етап мистецької та жанрової еволюції, де під впливом технічної революції, новітніх технічних засобів і форм культурного життя відбувалось вокально-естрадне оновлення. Окреслено чотири музичні напрями – вулична мітингова пісня, агіттеатр «синьоблузників», кафешантанна естрада та ранній джаз, кожен з яких синтезуючись з академічною традицією, сприяв появі нових жанрів. Таким чином, вулична мітингова пісня була стимулом до професіоналізації музичної естради та формуванню її ідейно-просвітницької концепції. Разом з діяльністю «синьоблузників» сприяла виникненню жанру «масової пісні», яка у свою чергу у поєднанні з кафешантанною естрадою народила «театр пісні» з певними вокально-виконавським принципами. Популяризація раннього джазу, який сам є синтезом европейської та африканської традицій, у вітчизняному музичному просторі створила «естрадно-джазовий стиль» переважно пісенного характеру. Лише в «легкому жанрі» західно-українських регіонів відлунювалися модні ритми танцювального джазу США та Европи. Наступні 1940-ті рр. визначили перспективи подальшого розвитку національного своєрідного виду музичного мистецтва. Поєднання прийомів народного традиційного виконавства із деякими елементами західної масової музичної культури зумовило виникнення соціально-патріотичного репертуару та кіноестради. Посилений вплив музичної естради на творчість композиторів академічного напряму, експерименти у естетиці та звукоформуванні сприяли оновленню виконавських традицій та підготували продуктивність музикантів наступного покоління 1950–1960-х років, пісенний здобуток якого називають «скарбницею національної пісенної естради». Висновки. Таким чином, формування вокально-естрадних жанрів 1920–1940-х років проходило в умовах нової культурної політики в контексті ідейно-просвітницької концепції. Відповідно до праць дослідників естради, на момент першого періоду означених хронологічних меж, зокрема 20-х років ХХ століття, на вітчизняній естраді утворилось чотири напрями: вулична мітингова пісня, агіттеатр «синьоблузників», кафешантанна естрада та ранній джаз. Соціокультурні умови та естрадна синтетичність зумовили появі таких вокально-естрадних жанрів, як «масова пісня», «театр пісні», «естрадно-джазовий стиль» та кіноестрада.