ЕВОЛЮЦІЯ ФЛЕЙТОВОГО ВИКОНАВСТВА У МУЗИЦІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ: ВІД ПАСТОРАЛЬНОЇ СЕМАНТИКИ ДО ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ТЕМБРУ

Анотація

Мета дослідження. Метою цього дослідження є виявлення стильових, семантичних і технічних трансформацій у трактуванні флейти як сольного та ансамблевого інструмента в музичній культурі першої половини ХХ століття. Особлива увага приділяється аналізу процесу емансипації флейтового тембру, розширенню його виконавсько-артикуляційного та експресивного потенціалу, а також переосмисленню його семантики в контексті естетичних домінант імпресіонізму, неокласицизму, конструктивізму та музичного експресіонізму. Методологія дослідження. Методологічна основа роботи ґрунтується на історико-культурному, типологічному та стильовому підходах, які дозволяють розглядати феномен флейтової музики в його динаміці та жанровій варіативності. Аналіз джерел поєднує в собі елементи структурно-інтонаційного та темброво-семантичного аналізу, що спирається на вивчення виконавської практики, інструментознавчих аспектів і авторських ремарок. Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає в комплексній реконструкції процесу формування нової флейтової поетики в композиторській практиці першої половини ХХ століття. Уперше в єдиному контексті розглянуто естетичні та акустико-технічні трансформації флейти від Дебюссі до Жоліве та Вареза, що охоплюють не лише музично-стильові аспекти, але й семантичне переосмислення флейтового образу – від символу пасторальної лірики до суб'єкта експериментальної звукової мови. Висновки. Проведене дослідження дає змогу сформулювати низку узагальнень, що стосуються трансформації художнього статусу флейти в музичній культурі першої половини XX століття. Простежується стійкий вектор еволюції інструмента – від традиційного носія пасторально-діатонічної образності до активного учасника новаторських художніх практик, які охоплюють складні форми артикуляції, розширену темброву палітру та експерименти з акустичною природою звуку. Отже, флейта в музичній культурі першої половини XX століття переходить із категорії жанрово-оформлювального, акомпануючого інструмента до статусу автономного виразника нового музичного мислення, для якого характерні синтез архаїчного й авангардного, ритуального й конструктивного, тілесного й інтелектуального начал. Ця еволюція відображає ширший процес трансформації художньої свідомості доби, в якому флейта постає не лише як інструмент, а як звукова проєкція часу.