ВІД АВТЕНТИКИ ДО ПОЛІСТИЛІСТИКИ: РЕВІТАЛІЗАЦІЯ ЕТНОКУЛЬТУРНИХ КОДІВ У СУЧАСНОМУ ВОКАЛЬНОМУ, ХОРОВОМУ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНОМУ ВИКОНАВСТВІ
Анотація
Мета роботи. Дослідження спрямоване на теоретичне обґрунтування процесів ревіталізації етнокультурних кодів у сучасній музично-виконавській діяльності. Метою є виявлення специфіки їхнього функціонування у вокальному, хоровому та інструментальному (бандурному) мистецтві в умовах модернізації виконавської техніки. Розкривається потенціал нового прочитання традицій як способу самоідентифікації українського мистецтва у глобалізованому світі, де фольклор постає як динамічна система смислів. Методологія дослідження ґрунтується на полістилістичному та міждисциплінарному підходах та поєднує методи мистецтвознавства, семіотики та культурології. Системний метод застосовано для аналізу ревіталізації не як механічної реставрації, а як адаптації минулих форм до сучасного соціокультурного середовища. Феномен музичної пам’яті представлено через концепцію «колективного позасвідомого» К. Юнга, що пояснює механізми збереження інтонаційних архетипів. Аналітичний метод залучено для вивчення полістилістичного синтезу. Наукова новизна – обґрунтування комплексного осмислення ревіталізації етнокультурних кодів як динамічної системи у вокальному, хоровому та інструментальному виконавстві. Проаналізовано механізми переходу архаїчних кодів (гетерофонія, думний лад) від автентичного першоджерела до новітніх парадигм (етно-джаз, електро-фолк, необароко, містерії). Доведено, що ревіталізація є інноваційною стратегією подолання дистанції між національною архаїкою та глобалізованим художнім контекстом. Висновки. Доведено, що нове прочитання традицій долає межу між фольклором і академічним стандартом. У вокально-хоровому виконавстві це формує новітню естетику через впровадження народного звукоутворення, гетерофонних структур і сонорних ефектів. В інструментальній сфері бандурне мистецтво трансформує думний лад та епічність у базові константи. Бандура долає стереотип музейного експоната, інтегруючись в академічні форми та електронні експерименти. Жанрово-стильова еволюція відображає діалог традиції та інновації, перетворюючи етнокультурні архетипи на органічний елемент сучасного світового мистецького простору.
Посилання
2. Козаренко О. В. Феномен української національної музичної мови. Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2000. 285 с.
3. Крусь О. П. Історія української музики від витоків до середини XIX століття : навч.-метод. посіб. Луцьк : Надстир’я, 1999. 138 с.
4. Сучасний словник іншомовних слів / уклад.: О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. Київ : Довіра, 2006. 789 с.
5. Українські народні думи. Упорядкували, підготували до друку С. Грица А. Іваницький, А. Філатова, Д. Щириця. Від упорядників, вступна стаття, коментарі та примітки С. Грици. Київ, 2007. 822 с.
6. Хай М. Музично-інструментальна культура українців як складова формування національного світогляду: Вітчизняна та світова музична практика: традиція, глобалізація, культурний діалог. Аспекти історичного музикознавства, 2020. Вип. 19, 94–119. https://doi.org/10.34064/khnum2-19.06
7. Чекан Ю. Інтонаційний образ світу : монографія. Київ : Логос, 2009. 226 с.
8. Jung C. G. The Archetypes and the Collective Unconscious. 2nd ed. Princeton University Press, 1969. 451 p.