ПРИЙОМИ РОЗВИТКУ ЗВУКОВОЇ ТЕХНІКИ ПІАНІСТА: КОМПЛЕКСНИЙ ЕМПІРИЧНИЙ ПІДХІД

Анотація

Мета дослідження: розглянути і запропонувати практикуючим пі- аністам ряд прийомів і вправ, що сприяють розвитку різноманітності туше і майстерності тонкого володіння своїм піаністичним апаратом. Звертаючись до вивчення і систематизації прийомів роботи піаніста над удосконаленням своєї технічного оснащення, слід з особливою ре- тельністю підходити до такого ключового параметру майстерності, як фортепіанний звук. Методологія дослідження базується на комплексному підході вивчення інструктивного матеріалу і включає метод опису способів роботи над звукодобуванням, підкладенням першого пальця, а також варіантів опрацювання активності і незалежності пальців. Наведені у статті елементи системи роботи піаніста також базуються на емпіричному підході. Наукова новизна полягає в докумен- туванні деяких принципів дидактичної педагогіки Є. Вауліна і подан- ні авторських вправ і прийомів опрацювання фактури, спрямованих, в кінцевому рахунку, на рішення як рухових, так і художніх завдань. Висновки. Роботу над фортепіанною технікою ні в якому разі не мож- на обмежувати лише спектром вправ, в основі яких лежить питан- ня розвитку швидкості, спритності, сили і рівності пальців, потрібно обов'язково розширювати цей щоденний, робочий піаністичний арсенал, який використовується, наприклад, при розігруванні, прийомами, які працюють на різноманітність туше, філігранне вироблення майстерно- сті володіння інструменту на тихій динаміці, справжнє Legato. Викону- вані поза вимогами «силової» або форсованої гри, запропоновані вправи розвивають гнучкість, щільність, пластичність і керованість звукови- добування. Крім зазначених властивостей, також невпинно тренують чуйність слухового контролю, концентрацію уваги і зібраність руки. Сформульовані в корпусі роботи рекомендації сприяють гармонійному розвитку технічного оснащення виконавця і, в кінцевому підсумку, слу- жать розкриттю звукового та художнього образу будь-якого твору.