ЕЛЕКТРОННА П’ЄСА АЛЬФРЕДА ШНІТКЕ «ПОТІК»: СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗВУКОВИХ ОБ’ЄКТІВ

Анотація

Мета роботи – визначення звукових об’єктів, що утворюють музичну тканину електронної п’єси А. Шнітке «Потік», а також виявлення закономірності їх функціонування. Методологія дослідження – структурно-функціональний метод, що дозволяє виявити складові частини барвистих акустичних об’єктів без визначеної висоти, а також встановити їхню роль в організації твору. Наукова новизна полягає в тому, що вперше у вітчизняному музикознавстві висвітлено закономірності створення і роз- гортання звукових комплексів п’єси А. Шнітке «Потік», удосконалено методику аналізу електронних композицій без авторської партитури. У роботі проаналізовано електронну п’єсу А. Шнітке «Потік», розглянуто використані музичні технології, місце твору у спадщині композитора. Наголошено, що п’єса «Потік» майже не висвітлена в науковій літературі внаслідок відсутності загальноприйнятої методики вивчення електронної музики, яка не має авторської нотації. Твір А. Шнітке проаналізовано з позицій спектроморфологічної теорії Д. Смоллі, який пропонує аналітичний апарат для дослідження барвистих співзвуч із невизначеною висотою. Замість традиційної авторської нотації, яка неможлива в умовах вибраного композитором музичного матеріалу, використано сонограму – графічну репрезен- тацію акустичних процесів у координатах частоти і часу. П’єсу А. Шнітке проаналізовано також із позицій функціонального методу дослідження звуковисотної системи, запропонованого Ю. Холоповим. Висновки. Виявлено, що музичний матеріал складається з континуальних звукових мас, які розвива- ються за текстурним принципом, згідно із класифікацією Д. Смоллі. Зазначено, що структурне ядро твору становлять шуми та звукові об’єкти із частково визначеною висотою, локалізовані у вузькому діапазоні. Досліджена органічна єдність матеріалу і форми, яка забезпечується відтворенням природної обертонової структури звуку і перенесенням її закономірностей на композиційний рівень.