МОЦАРТ ТА НАРОДЖЕННЯ ЖАНРУ ФОРТЕПІАННОЇ ЧОТИРИРУЧНОЇ СОНАТИ
Анотація
Розглядаються питання ґенези та початкового становлення жанру чотириручної фортепіанної (клавірної) сонати в європейській музиці. Аналізується роль В.А. Моцарта в цьому процесі та надається загальна характеристика фортепіанної дуетної спадщини композитора. Мета роботи – визначення історичної ролі В. А. Моцарта у становленні жан- ру чотириручної фортепіанної (клавірної) сонати в європейській музиці. Методологія дослідження базується на історико-генетичному, істори- ко-контекстному, феноменологічному та жанровому методах аналізу. Наукова новизна полягає у розкритті дискусійних питань щодо ґенези та формування жанру чотириручної фортепіанної (клавірної) сонати, визначенні історичної ролі В.А. Моцарта в цьому процесі та загальній характеристиці його фортепіанної дуетної творчості. В українсько- му музикознавстві це проблемне коло вперше досліджене саме в науко- вих розвідках авторки статті. Висновки. У другій половині XVIII ст. найважливішими жанрами європейського музичного мистецтва ста- ють симфонія та соната. Одним із різновидів останньої є фортепіанна (клавірна) чотириручна соната, першовідкривачем якої довгий час вва- жався саме юний В.А. Моцарт, котрий у 9-річному віці створив яскра- вий зразок цього жанру. Вирішення питання щодо композиторського пріоритету у створенні жанру клавірної (фортепіанної) чотириручної сонати дотепер є неостаточним і відкритим до подальших наукових розвідок. І, безумовно, саме В.А. Моцарт є одним із фундаторів цього жанру, котрий закладав його основи і фактично першим познайомив із ним музичну громадськість доби. Фортепіанні дуети Моцарта (насам- перед його зрілі чотириручні сонати, в яких геній композитора дося- гає найвищої художньої досконалості) є вершиною-джерелом розвитку жанру, його найяскравішою кульмінацією у XVIII ст. та одним із най- вищих піків усієї історичної екзистенції, неперевершеними шедеврами світової музики.
Посилання
2. Аберт Г. В.А. Моцарт. В 2-х ч. Ч. 1. Кн. 2. Москва : Музыка, 1980. 638 с.
3. Аберт Г. В.А. Моцарт. В 2-х ч. Ч. 2. Кн. 1. Москва : Музыка, 1983. 518 с.
4. Бялый И. Из истории фортепианного трио: Генезис и становление жанра. Москва : Музыка, 1989. 94 с.
5. Кириллина Л. Сонатный цикл и сонатная форма в представлениях Бетховена. Музыкальный язык, жанр, стиль : сборник науч. тр. Москва : МГК, 1987. С. 96–114.
6. Кириллина Л. Классический стиль в музыке XVIII – начала XIX веков: Самосознание эпохи и музыкальная практика. Москва : Москов. гос. консерватория, 1996. 192 с.
7. Ноль Л. Историческое развитие камерной музыки и ее значение для музыканта. Санкт-Петербург : Изд-во Юргенсона, 1882. 162 с.
8. Польская И. Камерный ансамбль: История, теория, эстетика : монография. Харьков : ХГАК, 2001. 396 с.
9. Польская И. Развитие жанра фортепианного дуэта в австро-немецкой романтической музыке : дис. ... канд. Искусствоведения : 17.00.02 / Санкт-Петербург. гос. консерватория им. Н.А. Римского-Корсакова. Санкт-Петербург, 1992. 213 с.
10. Польская И. Камерный ансамбль: теоретико-культурологические аспекты : дис. ... д-ра. Искусствоведения : 17.00.03 / Нац. муз.акад. Украины им. П.И. Чайковского. Киев, 2003. 435 с.
11. Сорокина Е. Фортепианный дуэт: История жанра. Москва : Музыка, 1988. 319 с.
12. Чичерин Г. Моцарт. 4 изд. Ленинград : Музыка, Ленинград. отд., 1971. 260 с.
13. Эйнштейн А. Моцарт: Личность. Творчество. Москва : Музыка, 1977. 454 с.
14. Georgii, W. Geschichte der Musik fűr Klavier zu vier Hände von dem Anfängen bis zur Gegenwart. Klaviermusik. II Teil. Zűrich: Atlantis Verlag, 1950. 652 s.
15. Koch H.Chr. Versuch einer Anleitung zur Composition: 3 Bde. Bd III. Leipzig–Rudolstadt: Bey A.F. Böhme, 1793. 3 v.: musik.
16. Lubin, E. The Piano Duet. New York: Da Capo Press, 1976. 221 p.
17. Worbs, H.Chr. Einige Bemerkungen zu Robert Schumanns vierhändiger Klaveirmusik. Robert Schumann. Aus Anlass seines 100. Todestages. Leipcig: VEB, Breitkopf&Härtel Musikverlag, 1956. S. 170–175.