МУЗИЧНА ТЕМПОРАЛЬНІСТЬ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ХУДОЖНІЙ ФЕНОМЕН

Анотація

Мета дослідження – запропонувати сталі системні критерії ви- вчення музичної темпоральності шляхом поєднання процесуального та структурного підходів, таким чином – шляхом відкриття взаємоза- лежності часу та простору у принципах музичної образної логіки. Ме- тодологія роботи зумовлюється поєднанням філософсько-естетичного феноменологічного та текстологічного мистецтвознавчого підходів, із залученням систематичного жанрово-стильового методу. Розвиваєть- ся психологічний аспект музикознавчих характеристик, що визнача- ється увагою до специфічних рис музичного діяння. Наукова новизна даної статті зумовлюється відкриттям антиномічної природи часу в музиці та притаманного музичній темпоральності, як специфічному ху- дожньо-музичному втіленню часу, способу «подвійного відбиття» тих особливостей людського буття, що узагальнюються категорією часу. Пропонується визначення двох основних взаємодіючих способів розуміння та інтерпретації часу в музиці, тобто способів прояву музичної темпоральності – екстенсивний та інтенсивний. Висновки виявляють, що, по-перше, часові параметри музики є подальшим розвитком подвій- ного уявлення людини про буття як зіставлення та взаємопроникнення космічного (ноологічного) та людського начал, що пролонгується в по- няттях історичного та особистісного часу; по-друге, музика виробляє специфічне процесуально-структурне розуміння сходження загального (універсального) та особливого (унікального) у переживанні та відтво- ренні часу, виходячи з власної виразової системи та продовжуючи ча- сові дихотомії у взаємодії жанрового та стильового факторів музич- ної архітектоніки. Саме остання (архітектоніка музики) є найбільш безпосереднім втіленням – створенням часу, оскільки передбачає як кристалізацію сталих принципів побудови – функціонування музичного твору, так і постійну змінність, рухливість, процесуальну варіатив- ність та неповторність музичного діяння, впливу.