ТЕНДЕНЦІЇ ЖАНРОВОЇ ТА СТИЛЬОВОЇ ЕВОЛЮЦІЇ КИТАЙСЬКОГО ХОРОВОГО МИСТЕЦТВА МЕЖІ ХХ–ХХІ СТ.

Анотація

Мета дослідження – окреслення детермінант і жанрово-стильових особливостей розвитку китайського хорового мистецтва межі XX–XXI ст. Методологічною основою розвідки є компаративні засади, які уможливлюють застосування культурологічного, історичного, семіотичного методів і підходів, музикознавчого дослідницького інструментарію, зокрема методів жанрового та стильового аналізу. Наукова новизна статті полягає у висвітленні соціокультурних, художніх чинників, специфіки жанрових і стильових процесів у хоровій творчості китайських митців і уведенням у науковий обіг музикології раніше не опанованих хорових творів сучасних композиторів Китаю. Висновки. Плюралістичність напрямів жанрово-стильової еволюції китайського сучасного хорового мистецтва – результат дії таких чинників, як: збереження спадкоємних зв’язків із національними ментальними та автентичними витоками; особливості соціокультурних реалій, потреба в опануванні жанрової палітри світового хорового мистецтва, синтезі національного та світового музичного мислення та мовлення, особливості діалогу зі світовим мистецтвом, особистісні спрямування митців у засвоєнні світового досвіду, творча модуляція китайського мистецтва у світовий простір, формування феномену «нової мистецької ідентичності», постаті митця-медіатора між культурами. Провідними жанровими орієнтирами сучасної китайської хорової музики є кантата та різноманітні циклічні форми, позначені індивідуалізацією творчого світобачення, збереженням традицій національної опери, значущістю програмності та ментально детермінованих концептів національного мистецтва – образів природи. Як сутнісні напрями національної жанрово-стильової модифікації сучасного китайського хорового мистецтва у статті відокремлені: деідеологізація патріотичної, громадянської тематики; апробація серіальної-серійної техніки, алеаторики, сонорики та їх синтез із національними, зокрема регіональними, основами музичної мови та мислення; створення сольного та дитячого варіантів кантати; націоналізація інструментальної складової уведенням народного інструментарію; експерименталізм – девербалізація, використання голосу як інструментальної, тембрової барви, емансипація динаміки, застосування просторових ефектів; створення глобального культурного діалогу і синтезу видів мистецтва; апробація мультимедійного потенціалу модернізації хорового мистецтва.