«ФЛОРЕНТІЙСЬКА КАМЕРАТА» ЯК ПЛАТФОРМА ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ВОКАЛЬНОЇ ШКОЛИ

Анотація

Мета дослідження – розкрити основні естетичні та теоретичні настанови «Флорентійської камерати» як нової школи співу в європейській музиці XVII ст. Методологія дослідження спирається на історико-генетичний, компаративний, системний методи аналізу матеріалу. Наукову новизну визначає виявлення естетичних та теоретичних настанов «Флорентійської камерати» як нової вокальної школи в європейській культурі XVII ст. Діяльність представників знаменитого творчого угрупування дає підстави для затвердження нових вокально-технічних прийомів та вимагає дослідження у широкому історико-теоретичному аспекті. У статті розглянуто основні принципи нової школи співу, які відкрили перспективи подальшого розвитку музичної культури. Висновки. «Флорентійська камерата» стала визначальною новою вокальною школою, яка затверджувала практику одноголосного співу, виразної декламації тексту і здатності передавати почуття. Відомі «камератці» Джуліо Каччіні та Якопо Пері – фундатори нової школи – свідомо підійшли до реформування наявної традиції співу: відмовилися від поширеного в той час вільно орнаментованого співу і сформулювали правила нового витонченого вокального стилю sprezzatura, або continuo. В результаті була сформована нова манера вокального інтонування, яка мала винятково вишуканий і граціозний характер. Члени «Флорентійської камерати» здійснювали системну багаторівневу діяльність, що проявляла в культурно-історичному аспекті нове ставлення до музичної мови та формувала нову техніку вокального інтонування. Історичне значення виконавських настанов представників «Флорентійської камерати» було великим, адже вони утворювали нові комунікаційні моделі, забезпечували традицію розуміння музичного твору, змінювали його соціокультурне призначення. Вишуканий флорентійський спів розпочав нову еру розвитку виконавського вокального мистецтва в європейській культурі.