ОСОБЛИВОСТІ ТРАКТОВКИ СОНАТНОЇ ФОРМИ У ФОРТЕПІАННІЙ ТВОРЧОСТІ Л. БЕТХОВЕНА: ДО ПРОБЛЕМИ ПОБУДОВИ ВИКОНАВСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ СОНАТ OP. 101, 106, 109, 111)

Анотація

Мета статті полягає у розгляді особливостей трактовки сонатної форми у фортепіанній творчості Л. Бетховена у світлі проблеми побудування виконавської інтерпретації. Методологія роботи базується на комплексному використанні історіографічного, жанрово-композиційного, художньо-семантичного та аналітично-виконавського підходів. Наукова новизна даної статті полягає дослідженні різних етапів у фортепіанній творчості Л. Бетховена та розгляді особливостей трактовки сонатної форми дані періоди, виокремлюючи образно-драматургічні передумови стильових та стилістичних новацій у чотирьох останніх сонатах (ор. 101, 106, 109, 111). Висновки. У фортепіанних циклах пізнього періоду творчості Л. Бетховена відбуваються значні зміни у трактовці сонатної форми, модифікується співвідношення внутрішньо-конфліктної та гармонійної сфер, що суттєво впливає на загальне розуміння музичної драматургії даних творів. У циклах попередніх періодів конфліктний стан мислиться ширше, ніж гармонійний – оскільки останній не завжди стає дійсністю і існує тільки в мисленні людини як ідеал (звідси диспропорція у їхньому розвитку). У сонатних циклах op. 101, 106, 109, 111 і конфлікт, і ідеал лежать у площині дієвості, видно зворотне їх співвідношення: конфлікт трактується у «вузькому» розумінні – як внутрішньо-суб’єктивний стан, а гармонія – як об’єктивний – як об’єднання людини і буття. У сонатах раннього та середнього періодів творчості Л. Бетховена сфери внутрішньо-конфліктної та гармонійної сфер не відрізняються за загальним рівнем; в останніх сонатах гармонії, що стверджуються як виведення вирішення конфлікту, характерний максимальний рівень спільності, оскільки вони гармонійно поєднують у собі ідеал і дієвість (ідеал відкритий в об’єктивній дійсності, і він стає дійсністю для особистості), емоційне та раціональне, об’єктивне та суб’єктивне (ідеал об’єктивний за своїм змістом та суб’єктивний у плані повного злиття з ним особистості).