ІСТОРИЧНА СПАДКОЄМНІСТЬ ТА СЕМАНТИЧНА ВЗАЄМОДІЯ УКРАЇНСЬКИХ БАЛАЛАЄЧНИХ ВИКОНАВСЬКИХ ШКІЛ

Анотація

Мета роботи – дослідження особливостей формування українського професійного балалаєчного мистецтва в контексті спадкоємності традицій провідних виконавських шкіл. Методологія дослідження. Застосовані аналітичний, історичний та біографічний методи, а також системний підхід та виконавський аналіз. Наукова новизна дослідження. Вперше в українському музикознавстві здійснена спроба узагальнення виконавського та методичного досвіду провідних виконавських балалаєчних шкіл України та виявлення рис їх семантичної взаємодії. Висновки. Українське балалаєчне виконавство на сучасному етапі набуває активного професійного розвитку в українському мистецькому середовищі та як невід’ємна частина української національної традиції посідає важливе місце у культурному житті сучасної України. Професійне балалаєчне мистецтво в Україні в процесі свого розвитку увібрало у себе риси провідних виконавських шкіл – П. Нечепоренка–О. Шалова та Є. Блінова. Кожен з цих напрямів має власну специфіку, характерні риси, що закладені у педагогічних та методичних принципах, які відображають індивідуальний творчий підхід його засновника. Але не можна говорити про їх чітку диференціацію, адже всі вони існують та мають свій подальший розвиток у контексті загального розвитку народно-інструментального мистецтва України, в тісному взаємозв’язку з іншими виконавськими напрямами та школами. В наш час відбувається процес певного зближення та взаємозбагачення всіх виконавських напрямів балалаєчного мистецтва. Цьому сприяє активний обмін професійним досвідом, який відбувається в процесі творчого спілкування, що, своєю чергою, надає потужний творчий імпульс не тільки активному розвитку українського професійного балалаєчного виконавства, а й популяризації всього українського народно-інструментального мистецтва.