ВІТОЛЬД МАЛІШЕВСЬКИЙ – ПЕРШИЙ РЕКТОР ОДЕСЬКОЇ КОНСЕРВАТОРІЇ, НАЙСТАРІШОГО МУЗИЧНОГО ВУЗУ УКРАЇНИ

Olena Mykolayivna Markova; Svitlana Volodymyrivna Miroshnychenko

doi:10.31723/2524-0447-2023-37-2

Olena Mykolayivna Markova Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової https://orcid.org/0000-0003-4711-9538
Svitlana Volodymyrivna Miroshnychenko Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової https://orcid.org/0000-0002-3961-0661

DOI: https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-37-2

Ключові слова: консерваторія, музичний вищий учбовий заклад, стиль у мистецтві і в музиці, музичні жанри, культурні типології

Анотація

Мета дослідження – прослідковування історичних закономірностей, що висунили український Південь на лідерствуюче положення у музичній освіті ХІХ сторіччя та обумовили першість Одеської консерваторії і першого її ректора В. Малішевського на провідне положення у формуванні музичних вищих учбових закладів України. Методологічна база роботи – інтонаційна концепція історії музики, сформована у класі професора І. А. Котляревського, аспырантами якого готували свої дисертації авторки даної публікації. Конкретика застосуваних методів – аналітичний, історико-біографічний, з акцентом «інтелектуальної біографії» (за В. Шульгіною), описовий, міждисциплінарний, культурологічний стильовий компаратив, як це знаходимо у дослідженнях Ю. Лотмана, О. Рощенко, в роботах авторок даного нарису. Наукова новизна роботи – обгрунтування соціально-історичної обумовленості буття Південної Пальміри (як називали і називають Одесу) у ролі провідної ланки європеїзму в музичній освіті ХІХ сторіччя. Також це спирання на матеріали, представлені родиною Малішевського і особисті контакти із одеськими спадкоємцями родинних здобутків Малішевського в сім’ях Карпотіних, Власових, із композиторами С. Д. Орфеєвим, Т. С. Малюковою-Сидоренко, що підтримували контакт із Першим ректором попри офіційних заборон і політичних «тертів» України з оточуючими її країнами і націями. Висновки. Історичні обставини висунули Одесу на провідне положення у адміністративно-культурних центрах України, забезпечили привілеї у розробці шляхів модерну в культурно-мистецькій сфері на початку ХХ століття. Наявність історичних спроб відкрити саме вищі музичні заклади в Одесі у 1820-ті, у 1860-ті роки забезпечила досвід готовності до заявлення Одеської консерваторії у вересні 1913-го року як третього в імперії музичного вузу, що успадкував здобутки європейського Заходу і Сходу у вибудові вищого щабеля музичного професійного навчання. В. Малішевський з його досвідом загально-наукової і спеціально-творчої підготовки склав достойне втілення адміністративно-організаційної ідеї ректорства, згодом апробованої усією його діяльністю в Польщі. Як професор він підготував композиторську кваліфікацію генія польської музики В. Лютославського, став провідною фігурою в організації першого світового фортепіанного конкурсу імені Ф. Шопена.

Посилання

1. Андросова Д.В. Символизм и поликлавирность в фортепианном исполнительстве ХХ в. Монография. Одесса: Астропринт, 2014. 400 с.
2. Батанов В.Ю. Универсализм композиторской личности в музыкальном искусстве ХХ – начала ХХІ в. Канд.дисс., 17.00.03. Одесская нац. муз. академия имени А.В. Неждановой. Одесса, 2016. 186 с.
3. Иванова С. Из истории русско-польско-украинских связей. Жизнь и творческая деятельность В. Малишевского. Дипломная работа. Одесская государственная консерватория шимени А.В. Неждановой. Одесса, 1985.
4. Каминская-Маркова Е.Н. Методология музыкознания и проблемы музыкальной культурологии. К 50-летию педагогической деятельности. Одесса, Астропринт, 2015. 532 с.
5. Лотман Ю. Типология культуры // К проблеме типологии культуры. Учен.зап. Тарт. гос. ун-та. 1967. Вып. 198. С. 30–38.
6. Малишевский В. Учение о модуляциях. Одесса : Издание Одесского Отделения Императорского Русского Музыкального Общества, 1915. – 118 с.
7. Миронов В. В. Малишевский и Л. Огренич как выдающиеся музыкальные пассионарии Одессы. Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка. Луганськ, 2008. С. 238–247.
8. Мирошниченко С.В. Становление музыкального профессионализма в Одессе (доконсерваторский период). Монография. Одесса: Астропринт, 2013. 228 с.
9. Огренич М. Перший ректор // Музика. 1991. № 3. С. 25.
10. Одесская консерватория: забытые имена, новые страницы. Одесса: ОКФА, 1994. 248 с.
11. Одесская консерватория: славные имена, новые страницы. Oдесса: Астропринт, 1998. 333 с.
12. Орфеев С. История Одесской консерватории. Исторический очерк. Одесса, 1963, рук. Библ. ОНМА. Одесса, 97 с.
13. Смирнов В. Реквием ХХ века: в 5-ти ч. Ч. 1. Изд. 2-е, доп. и справ. Одесса: Астропринт, 2009. 680 с. .
14. Шевченко Л.М. Стильові характеристики української фортепіанної культури ХХ століття: монографія. Одеса: Астропринт, 2019. 336 с.