КАМЕРНО-ВОКАЛЬНЕ ВИКОНАВСТВО У ПОНЯТТЄВОМУ КОЛІ СУЧАСНОЇ МУЗИЧНОЇ ПРАКСЕОЛОГІЇ

Анотація

Мета дослідження – окреслити головні напрями розвитку та пріоритетні позиції праксеологічного вивчення камерно-вокальної творчості як сфери художньої практики (арт-практики). Методологія роботи базується на історіографічному та текстологічному підходах, передбачає поглиблений жанрово-стилістичний аналіз, у тому числі виконавських мовленнєвих засобів. Виокремлений мовно-мовленнєвий ракурс вивчення камерно-вокальної творчості, що дозволяє розвивати компаративний підхід, відповідно до праксеологічних завдань, робить наголос на останньому як найбільш відповідному методі вивчення специфіки певної музично-виконавської творчості. Наукова новизна даної статті зумовлюється визначенням особливих праксеологічних властивостей камерно-вокальної творчості, видових рис даної галузі музичної практики. Доводиться засадниче значення класичного (класицистського) періоду історії камерно-вокального мистецтва у контексті західноєвропейської культури, стосовно як композиторської, так і виконавської творчості. Визначаються зв’язки між жанровою формою камерно-вокальної лірики та способами виконання, зокрема артикуляцією та динамікою, обгрунтовується роль циклічних засобів виконавської камерно-вокальної творчості у формуванні провідних образів та ідей, художньо-естетичних настанов. Висновки. Вже у період свого вторинного художнього генезису, що співпадає з класицистським періодом західноєвропейської, зокрема австро-німецької, історії музики, камерна-вокальна творчість набуває значного ступеня семантичної дієвості виконавської стилістики, що дозволяє вказувати на виконавський сенс – доцільність жанрових форм, особливо щодо засобів драматургії, тобто часового становлення. Камерно-вокальна виконавська форма свідчить про синтез словесно-поетичного та музичного інтонування як про найвищий рівень художньо-практичної вокальної самореалізації, що дозволяє протиставляти деталізацію, індуктивність, часову пролонгацію камерно-вокального мовлення узагальненості, орієнтації на ціле в образному змісті, лапідарності та просторовій орієнтації оперного висловлення.