ОПЕРНА ТВОРЧІСТЬ ДЖАКОМО МЕЙЄРБЕРА У КОНТЕКСТІ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНИХ ТЕНДЕНЦІЙ ЧАСУ: ДО ПРОБЛЕМИ ВИКОНАВСЬКОЇ ФОРМИ

  • Larysa Mykolaivna Loboda Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової https://orcid.org/0000-0001-5446-2380
Ключові слова: опера, оперне мистецтво, виконавська форма, Джакомо Мейєрбер, «велика» французька опера, еклектизм у оперному мистецтві, жанр, стиль, стилізація

Анотація

Мета дослідження – простежити еволюцію естетико-стильової концепції «великої» французької опери та її інтерпретацію у творчості Джакомо Мейєрбера як зумовленої особливими новаторськими та трансформаційними процесами у оперній спадщині композитора. Методологія роботи ґрунтується на комплексному жанрово-стильовому підході, що обумовлює звернення до індивідуально-авторських рішень у галузі структурно-композиційних та художньо-образних засобів з виокремленням провідної ролі виконавської форми твору. Наукова новизна даної статті зумовлюється зверненням до творчої спадщини Дж. Мейєрбера у світлі вивчення процесу формування та розвитку художніх принципів, що втілювалися у стильовій поетиці «великих» паризьких опер. Визначаються особливі властивості різних аспектів творчості та особистісних якостей композитора крізь призму романтичної історіографії, здійснюючи огляд суджень про Мейєрбера зарубіжних та вітчизняних представників художнього середовища. Висновки. Джакомо Мейєрбер був одним із найвизначніших композиторів XIX століття, внесок якого у розвиток європейської опери неможливо переоцінити. Фігура Дж. Мейєрбера постає у різних аспектах: він був композитором, режисером, постановником і тонким психологом, який добре розумів смаки публіки і майстерно керував її реакціями. Особлива увага приділяється процесу підготовки опери до прем’єри, репетиціям з солістами, хором і оркестром, під час яких відбувалися зміни і вдосконалення окремих номерів, обговорювалися сценографія, декорації та костюми. Творчість Мейєрбера, яка стала цілою епохою в історії європейської музики, а оперний стиль композитора є гнучким і відкритим до стильового діалогу. Він залучає історичні та національні форми, зберігаючи їх первісний колорит, що сприяє впізнаваності жанрового і стильового «першоджерела».

Посилання

1. Гейне Г. «Гугеноты» Мейербера. Полное собрание сочинений: в 12 т. М.: Academia, 1936. Т. 6. С. 375-377.
2. Роллан Р. Опера во Франции. Музыкально-историческое наследие: В 8 вып. М., 1986. Вып. 1. С. 202-244.
3. Эстетические учения XVII—XVIII веков. История эстетики: памятники мировой эстетической мысли: В 5. М.: Искусство, 1964. Т. 2. 836 с.
4. Osadcha S. Semiological aspect of studying the structure and chronotopic features of the Orthodox liturgical text. Music semiology: categories and methods. Lviv-Toruń : Liha-Pres, 2020. Рр. 20–36. [in English]
5. Spohr L. Aufrur an Deutsche Komponisten. Allgemeine Musikalische Zeitung. Leipzig. 16 Juli 1823, Spalte. 457-464 s. [German]
6. Weber C.M. Samtliche Schnften. Kritische Ausgabe von Georg Kaiser. Berlin/Leipzig Schuster & Loeffler, 1908. 585 s. [German]
Опубліковано
2024-11-11
Розділ
ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА І КУЛЬТУРИ