ПРОЦЕС ЦИКЛІЗАЦІЇ У КАМЕРНО-ВОКАЛЬНІЙ ТВОРЧОСТІ: ДО ПРОБЛЕМИ ЦІЛІСНОСТІ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ
Анотація
Мета роботи – простежити значення циклу та процесу циклізації у камерно-вокальній творчості як основи формування художньої цілісності музичного тексту. Методологія дослідження базується на поєднані музикознавчого та виконавського аспектах музично-текстологічного підходу з одного боку, з іншого – принципи стилістичного аналізу та семантичного узагальнення актуалізують застосування текстологічного підходу у поєднанні з музикознавчим аналітичним. Наукова новизна даної роботи полягає у суттєво оновленому аналітичному підході до камерно-вокальних циклів, в тому числі з посиленням уваги до побудови їх виконавської форми у безпосередньому зв’язку зі специфічними якостями музичної циклічності. Висновки. Концепція циклічності та її роль у мистецтві, особливо в камерно-вокальній музиці XX століття, розглядається як важлива властивість, притаманна багатьом аспектам людської діяльності, включаючи художні твори, наукові й історичні події, а також етапи життя провідних творчих постатей свого часу. Цикл можна розуміти як об’єднання взаємопов’язаних явищ, які разом утворюють системне ціле. Камерно-вокальна музика XX століття характеризується прагненням освоїти нову поезію, яка раніше не сприймалася як можливе підґрунтя для таких творів. Композитори зверталися до поетичних джерел, що відображають голос епохи з її соціально-історичними потрясіннями, особистими переживаннями та філософськими роздумами. Музична культура XX століття стала періодом активних жанрово-стилістичних пошуків, що заклало міцну основу для розвитку сучасної музики у всій її художньо-образній повноті. Розширення меж камерно-вокального циклу призвело до нових тенденцій, характерних для композиторської творчості початку XXI століття, зокрема це виявилося в експериментах зі складом виконавців, новими формами та художніми засобами. Взаємодія слова та музики стала ключовим фактором у еволюції композиторського мислення, а сфера камерно-вокальної музики набула важливого значення для визначення стилю композитора й виявлення його художніх інтересів.
Посилання
2. Асафьев Б.В. Черты личной преемственности и мимолетности в творчестве композиторов русского романса. О симфонической и камерной музыке. Л.: Музыка, 1981. 216 с.
3. Бахтин М. К философии поступка. Философия и социология науки и техники: Ежегодник. 1984 – 1985. М., 1986. С. 80–160.
4. Бобровский В. Функциональные основы музыкальной формы. Исследование. М.: Музыка, 1978. 332 с.
5. Васина-Гроссман В. А. Музыка и поэтическое слово: в 3-х ч. Ч. 2: Интонация; Ч. 3: Композиция. М.: Музыка, 1978. 368 с.
6. Деррида Ж. Письмо и различие. М.: Академический проект, 2000. 495 с.
7. Жолковский А., Щеглов Ю. Работы по поэтике выразительности: Инварианты – Тема – Приемы – Текст. М.: АО Издательская группа «Прогресс», 1996. 344 с.
8. Лисовая О. Программность как жанровая парадигма камерной вокальной музыки: к проблеме исполнительского понимания : дис. канд. искусствоведения, специальность: 17.00.03: Музыкальное искусство. Одесса, 2009. 176 с.
9. Лукин В. Художественный текст: Основы лингвистической теории и элементы анализа. М.: Издательство «Ось-89», 1999. 192 с.
10. Назайкинский Е. Логика музыкальной композиции. М.: Музыка, 1982. 319 с.
11. Николаева Т. От звука к тексту. М.: Языки русской культуры, 2000. 680 с.
12. Овчинникова И. Ассоциации и высказывание: структура и семантика: Учеб. пособие по спецкурсу. Пермь, 1994. 124 с.
13. Осадчая С. Цикличность как ключевое свойство функционирования богослужебно-певческой традиции. Музичне мистецтво і культура. Науковий вісник Одеської національної консерваторії ім. А. В. Нежданової. Одесса, 2016. Вып. 23. С.228-237.
14. Холопова В. Музыка как вид искусства. М.: Научно-творческий центр «Консерватория», 1990. 260 с.