КАНОН ЯК ОСНОВА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ БОГОСЛУЖБОВО-СПІВАЦЬКОЇ ТРАДИЦІЇ

Svitlana Viktorivna Osadcha

doi:10.31723/2524-0447-2024-40-11

Svitlana Viktorivna Osadcha Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової https://orcid.org/0000-0002-0037-0787

DOI: https://doi.org/10.31723/2524-0447-2024-40-11

Ключові слова: канон, канонічність, канонічні жанри, православна богослужбово-співацька традиція, літургійна традиція, духовність, духовні жанри, духовна творчість, літургійна символіка, церковність

Анотація

Мета дослідження – розглянути явище та поняття канону як основу функціонування православної богослужбово-співацької традиції з розглядом канону як особливої форми, створеної всередині традиції, під його безпосереднім впливом. Методологія роботи обумовлена інтеграцією музично-історичного, текстологічного, семіологічного, жанрово-типологічного та аналітичного музикознавчого методів. Наукова новизна даної статті зумовлена визначенням загальних теоретичних передумов вивчення літургійної традиції як феномена музичної культури з посиленням уваги до канонічних основ жанрової системи православної співочої традиції у зв’язку з чим пропонується новий підхід до жанрово-стильової системи православної співочої традиції. Висновки. Аналіз культурно-історичних, богослужбово-прагматичних і художньо-семантичних принципів функціонування богослужбовоспівочої традиції дає змогу виробити системні критерії, застосовні як до самого феномену літургійного співу, так і до його творців і виконавців. Музикант – чи то композитор, чи то співак – повинен у своїй творчості проявляти не лише художню майстерність, але й богословське осмислення, культивуючи в собі «кафолічну» свідомість Церкви. Ця свідомість передбачає усвідомлення своєї ролі у богослужінні як служіння, а не як самовираження. Відповідно, музикантові належить добровільно приймати на себе обмеження, продиктовані літургійною традицією, щоб найповніше й найточніше втілити Слово Боже у музичній формі, уникаючи нав’язування власних естетичних уподобань і концепцій. Відповідно, богослужбово-співоча традиція у своїй основі повинна залишатися передусім «музикою богослужіння», підпорядкованою літургійній логіці та канонічній традиції. У зв’язку з цим слід ввести ще одне ключове поняття – церковність, яке найповніше відображає природу живого літургійного досвіду, без якого неможливе повноцінне розуміння богослужбових чинопослідувань.

Посилання

1. Аверинцев С. Поэтика ранневизантийской литературы. С.-Пб. : Азбука-классика, 2004. 480 с.
2. Античные мыслители об искусстве. Сборник высказываний древнегреческих философов и писателей об искусстве. М. : Искусство, 1938. 340 с.
3. Лосский Н. Богословские основы церковного пения. Мартынов В. История богослужебного пения. М. : РИО Федеральных архивов, 1994. С. 233–238.
4. Никольский А. Краткий очерк истории церковного пения в период І-Х веков. О церковном пении. М. : Лодья, 2001. С. 27–61.
5. Свят. Иоанн Златоуст. Для чего употребляется пение. (Из Беседы на 41-й псалом). О церковном пении. М. : Лодья, 2001. С. 3–7.
6. Флоренский П. Из богословского наследия. Богословские труды, вып. 9. М., 1972. С. 85–248.
7. Флоренский П. Иконостас. Христианство и культура. М. : Аст, 2001. С. 521–627.
8. Флоренский П. Столп и утверждение истины. М. : Аст, 2003. 640 с.
9. Флоренский П. Философия культа. М.: Мысль, 2004. 684 с.
10. Флоренский П. Храмовое действо как синтез искусств. Христианство и культура. М. : Аст, 2001. С. 508–521.
11. Osadcha S. Semiological aspect of studying the structure and chronotopic features of the orthodox liturgical text. Music semiology: categories and methods: collective monograph. Lviv – Toruń: Liha-Pres, 2020. P. 20–36.