МУЗИЧНА СИМВОЛІКА ЯК ДРАМАТУРГІЧНИЙ ЧИННИК ОПЕРНОЇ КОМПОЗИЦІЇ: ІННОВАЦІЙНІ РИСИ МОЦАРТІВСЬКОЇ ОПЕРНОЇ ПОЕТИКИ

Ключові слова: символи в музиці, музична символіка, «велика» сим- воліка культури, музично-символічна мова, оперний жанр, символологія, трагічна антиномія, символіка трагічного

Анотація

Мета даної статті – виявити, яким чином «велика» символіка культури впливає на еволюцію жанрової форми опери та у чому полягає інноваційний сенс музично-символічної мови опер В. Моцарта. Також стаття прагне довести особливу антропоморфну природу оперної символіки, як синтетичного, так і суто музичного походження, тобто побудову мови оперного жанру «за образом та подобою» людської істоти, у служінні вже людині та суто людському розумінню смислу буття – на відміну від цілепокладання релігійно-храмового ритуалу. Методологія статті обумовлена історико-жанровим, семіологічним та системним підходами, вона передбачає розвиток символологічного ракурсу оперознавчого аналізу. Наукова новизна статті може бути визначеною як виявлення специфічної природи оперної символіки, що передбачає поєднання двох семантичних планів та двох провідних семіологічних механізмів, які йдуть, перший, з боку первинної літургічної символіки, інший – з боку музично виразової (мовно-стилістичної) сфери. Поглиблюється оцінка засадничого символічного призначення трагічної антиномії, зокрема семантики Dies irae, через історію якої просвічує становлення автономної музичної семантики, з її прихованими символічними інтенціями. Висновки дозволяють зазначати, що символіка в музиці має походження від «великої» символіки культури, тому завжди зберігає у своєму змісті відбиток головної екзистенціальної антиномії як протистояння життя – смерті, з усіма супутніми феноменами. На даній загальносмисловій основі виникає специфічна музична символіка, котра відображує власні експресивні здатності музичної мови, прирощує власний образний та знаковий потенціал, поглиблюється та диференціюється. Творчість В. Моцарта, зокрема його оперні твори, серед яких виокремлюється, як найбільш інноваційний за жанровим та композиційним тлумаченням твір, опера Дон Жуан, підтверджує важливість та єдність обох шляхів формування музичної символіки – втілення символічних знакових феноменів в музиці.

Посилання

1. Березовчук Л. Опера как синтетический жанр (предварительные заметки о психологических предпосылках принципа дополнительности и его роли в музыкальном театре) // Музыкальный театр. Сб. тр. С-Пб.,1991. С. 36–92.
2. Ван Пен. Тема Дон Жуана как семантическая парадигма европейского музыкального искусства (XVIII–XX вв.). Дис. … канд. искусств.; спец.: 17.00.03 – музsкальное искусство. Одесса, 2015. 184 с.
3. Вудфорд П. Моцарт: пер. с англ. Челябинск, 1999. 154 с.
4. Выготский Л. Психология искусства. М.: Искусство, 1968. 576 с.
5. Друскин М. Вопросы музыкальной драматургии оперы. На материале классического наследия. Л., 1952. 344 с.
6. Золтаи Д. Этос и аффект. История философской музыкальной эстетики от зарождения до Гегеля. Пер. с нем. М., 1977. 372 с.
7. Маркези Г В. Моцарт. Опера. М., 1990. С. 245–266.
8. Медушевский В. Художественная картина мира в музыке (к анализу понятия) // Художественное творчество. Вопросы комп- лексного изучения. Л., 1986. С. 82–99.
9. Назайкинский Е. Логика музыкальной композиции. М., 1982. 319 с.
10. Чигарева Е. Оперы Моцарта в контексте культуры его времени. Художественная индивидуальность, Семантика. Г.: Едиториал, 2000. 280 с.
Опубліковано
2024-12-30
Розділ
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МУЗИКОЗНАВСТВА