ДЕЯКІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ КАТЕГОРІЇ ОПЕРНОГО ТЕКСТУ У СУЧАСНОМУ МУЗИКОЗНАВЧОМУ ДИСКУРСІ
Анотація
Мета статті – виявити провідні аспекти функціонування та застосування категорії оперного тексту у сучасному музикознавчому дискурсі. Методологія дослідження базується на поєднанні та комплексному застосуванні текстологічного, семіологічного, оперознавчого, сценографічного та музикознавчого аналітичного підходів, що включає компаративний аналіз та дослідження особливостей функціонування категорії та явища оперного тексту. Наукова новизна дослідження визначається його текстологічною спрямованістю. Досвід комплексного розгляду раніше відокремлених один від одного текстів призводить до відкриття цілісного феномену – оперного тексту як унікального багаторівневого явища. Висновки. Комплексне вивчення функціонування оперного тексту дозволяє виявляти його двоїсту природу: з одного боку, мобільні елементи володіють значною мірою змінюваності, що дозволяє їм адаптуватися до конкретної сценічної інтерпретації, але, з іншого боку, вони є похідними та вторинними щодо більш стабільних компонентів. Це означає, що, незважаючи на свою варіативність, такі елементи, як сценічні рішення, мізансцени, темп виконання чи інтонаційні акценти, неминуче співвідносяться з більш усталеними структурами, які формують основу оперного тексту. З точки зору прагматики оперний текст слід розглядати як складний, недискретний знак, у якому межі між означуваним та там що означає є рухомими й не завжди чітко визначеними. Ця недискретність зумовлена природою сценічного мистецтва, де сприйняття глядача одночасно охоплює кілька шарів інформації – музичний, візуальний, вербальний, а їх взаємодія створює смислові ефекти, що виходять за межі кожного з цих рівнів. У такому розумінні партитура може розглядатися як фундаментальний текст, що зберігає свою незмінність, тоді як сценічна трактовка та виконавська реалізація формують рівень семантичного потенціалу твору.
Посилання
2. Арто А. Театр жестокости (первый манифест). Как всегда – об авангарде: Антология французского театрального авангарда. М.: ГИТИС, 1992. С. 68–78.
3. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1994. 616 с.
4. Барт Р. От произведения к тексту. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М., 1994. C. 413–423.
5. Грібінєнко Ю. Теоретичні та категоріальні засади музичної текстології як актуальної музикознавчої дисципліни: монографія. Одеса: Олді+, 2023. 512 с.
6. Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эволюция научного мифа. М.: ИНТРАДА, 1998. 258 с.
7. Лихачев Д. Текстология. М.: Наука, 1983. 270 с.
8. Лотман Ю. Избранные статьи: В 3 т. Т. 1: Статьи по семиотике и типологии культуры. Таллинн: Александра, 1992. 479 с.
9. Лотман Ю. Семиотика культуры и понятие текста. История и типология русской культуры. СПб., 2002. С. 158–162.
10. Лотман Ю. Семиотика сцены. Театр. 1980. № 1. С. 89–99.
11. Лотман Ю. Структура художественного текста. Об искусстве. СПб., 2000. С. 14–285.
12. Лотман Ю. Текст в тексте. Об искусстве. Статьи. Заметки. Выступления. СПб., 2000. С. 423–436.
13. Мукаржовский Я. Исследования по эстетике и теории искусства. М.: Искусство, 1994. 606 с.
14. Osadcha S., Wei Lixian, Qiao Zhi, Chen Hongyu, Cheng Shuo. Emotive-axiological approach in musicology and modern theory of opera experience. AD ALTA: Journal of Interdisciplinary Research. 2023. Vol. 13, Issue 2, Special Issue 35. Pp. 37–39.