ЛІРИЧНЕ ЯК ВИРАЗНА ЯКІСТЬ В ОПЕРАХ Г. ДОНІЦЕТТІ

Анотація

Метою роботи є аналіз виразної палітри об’єктивованої лірики в оперній музиці з акцентуацією спеціальної виразності її в операх Доніцетті 1840-х років. Методологічною основою дослідження виступає інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в Україні, у якому особливе місце відведене стильовому компаративу й музично-герменевтичному методу у межах музикознавчої аналітичності, спрямованої на типологізм прояву засобів музичної виразності. Наукова новизна роботи обумовлена самостійністю позиції щодо художньої повноцінності типологізму у спадщині Доніцетті, що виявляє неприйняття ряду положень фундаментального дослідження А. Хохловкіної, а також тим, що вперше у вітчизняному музикознавстві опери «Фаворитка» і «Лінда ді Шамуні» стали предметом аналізу в названому ракурсі. Висновки. Підводячи підсумки сказаному, відзначаємо: 1) церковно-ліричні витоки виразності оперного співу в цілому, його генетично чоловічий принцип, що змінився від ХІХ cт. активністю жіночих голосів типу «россінієвського» сопрано з підкресленим дворегістровим — двотембровим наповненням партій; 2) прояв в операх Г. Доніцетті 1840-х років у партіях головних героїнь в операх «Фаворитка» і «Лінда ді Шамуні» тенденції «усікання» діапазону «россінієвського» голосу на користь самозначимості ніжного верхнього регістру, що випереджає трактування сопрано в реалістичних ліричних операх 1850-х років, у тому числі тих, що визначилися у висуванні «легкого» сопрано в партіях опер Ш. Гуно.