«СУМНОЇ ДРИМБИ ЗВУКИ» Є. СТАНКОВИЧА В АСПЕКТІ ВТІЛЕННЯ НЕОФОЛЬКЛОРИСТИЧНИХ ТЕНДЕНЦІЙ

  • Nadia Bohdanivna Broiako Київський національний університет культури і мистецтв
Ключові слова: неофольклоризм, карпатський фольклор, тембр, дримба, етнофонізм

Анотація

Мета роботи – більш детальне вивчення проявів неофольклористичного напряму в камерній творчос- ті Євгена Станковича, виявлення характерних рис цього явища на прикладі його п’єси «Сумної дримби звуки». Методологія дослідження полягає у використанні стильового, аналітичного, узагальнюючого ме- тодів, які дозволяють дослідити специфіку залучення та переосмислення автором фольклорного мате- ріалу. Наукова новизна. П’єса «Сумної дримби звуки» у камерній творчості Є. Станковича є прикладом оригінальної взаємодії нефольклорних рис із сучасними композиторськими прийомами – усе це в комплек- сі втілює особливості індивідуального стилю композитора, виявляє темброво-звукове забарвлення його важливим чинником. Провідною для твору стає ідея етнофонії, що проявляє себе як тембрально-звуко- вий аспект народного інструментування. Етнофонізм п’єси відроджує забуті звучання дримби, наспіви сопілок, закличні інтонації трембіт за допомогою використання суто академічного інструментарію; відтворює особливості строю та прийомів гри на цих народних інструментах. Висновки. У творчості Є. Станковича камерно-інструментальна музика стає однією з найсприятливіших сфер для пошуків неофольклорного напряму. Для композитора неофольклорні тенденції залишаються важливим чинником оновлення художнього змісту та музичної мови його творів. Яскравими прикладами цього служать такі камерні твори Є. Станковича, як триптих «На Верховині» для скрипки та фортепіано, струнний квар- тет, «Українська поема» для скрипки і фортепіано, «Сумної дримби звуки» для віолончелі та фортепіано. В останньому з перелічених творів неофольклористичний аспект стає важливою стильовою ознакою творчого доробку композитора, який поєднує традиційне та новаторське, об’єднує фольклорні інтонації та наспіви з дисонуючими гармоніями, сонористичними засобами. Взаємовпливи народної і професійної творчості стають надзвичайно істотними елементами як для авторського стилю Є. Станковича, так і для сучасної української композиторської школи взагалі.

Посилання

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В. Бусел. Київ ; Ірпінь : ВТФ Перун, 2005. 1728 с.
2. Высоцкая М., Григорьева Г. Музыка XX века: от авангарда к постмодерну. Москва : Московская консерватория, 2011. 440 с.
3. Дугіна Т. Деякі особливості гармонічної мови Є. Станковича в «Симфонії пасторалей» (до питання про синтез звуковисотних технік). Українське музикознавство. Київ : НМАУ імені П.І. Чайковського, 1998. Вип. 28. С. 173–181.
4. Зинькевич Е. О настоящем, о былом размышляет Евгений Станкович в беседах с Еленой Зинькевич. Нежин : Издатель ЧП Лысенко М.М., 2012. 312 с.
5. Колісник О. Мовно-стильова самобутність камерно-інструментальної музики Є. Станковича : дис. … канд. мистецтвознавства. Львів, 2017. 245 с.
6. Колосович А. Стиль ранніх симфонічних творів Є. Станковича: на прикладі «Симфонієти». Українське музикознавство : науково-методичний збірник Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського. Вип. 37. URL: http://musicology.com.ua.
7. Луніна А. Камерний формат творчості Євгена Станковича: на перехресті «картинно-пейзажної візуальності», «кінозображальності» й «нової простоти». Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки. 2013. Вип. 5. С. 141–147.
8. Луніна А. Парадигма стиля Евгения Станковича: метаморфозы в контексте единства (на примере камерной музыки). Музичне мистецтво. 2013. Вип. 13. С. 149–160.
9. Сіренко Є. Євген Станкович. Концерт для скрипки з оркестром № 2: особливості авторської трактовки жанру. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтва. 2014. № 3. С. 225–229.
10. Хащеватська С. Інструментознавство. Вінниця : Нова книга, 2008. 255 с.
Опубліковано
2020-03-02
Розділ
ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА І КУЛЬТУРИ