СПАДКОЄМНІСТЬ ВИКОНАВСЬКИХ ТРАДИЦІЙ Є. ІВАНОВА – В. НАВРОТСЬКОГО В ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ВОКАЛЬНОГО ЦИКЛУ «ПІСНІ І ТАНЦІ СМЕРТІ» М. МУСОРГСЬКОГО

Анотація

Мета роботи – розглянути спадкоємність найцінніших виконавських традицій Одеської вокальної школи, виявити особливості педагогічних інновацій, гіпотез, екстраполяцій і педагогічних домінацій у виконанні вокального циклу «Пісні і танці смерті» М. Мусоргського. Методологію дослідження ста- новить застосування системного, історичного та компаративного підходів. Наукова новизна роботи полягає у виявленні спадкоємності й екстраполяції (автентичного перенесення й адаптації в педаго- гічному досвіді) педагогічних принципів Є. Іванова та вокально-методичної системи В. Навротського (на прикладі циклу «Пісні і танці смерті» М. Мусоргського). Висновки. У сучасній практиці Одеської вокальної школи зберігається спадкоємність найважливіших виконавських і педагогічних принципів. Основні принципи навчання, закладені Є. Івановим, зберігаються і становлять витоки професіоналізму та виконавської інтелекту В. Навротського. Особливий інтерес становить самобутня інтерпретація В. Навротським вокального циклу «Пісні і танці смерті» М. Мусоргського. Одним із найважливіших дидактичних завдань вказаного твору стає формування в єдиній сукупності професійних навичок, а та- кож образно-змістових і емоційно-художніх завдань музичного тексту. У філософському трактуванні смерті В. Навротський пропонує виконавцю не створити фантастико-трагедійний у своїй страшній реальності образ, а спробувати уявити смерть руйнуванням духовного гомеостазу (Парацельс), руйну- ванням стану гармонії між Внутрішнім і Зовнішнім світами, наблизити цей образ до людського буття, ніби «тонко спростити». Багатогранність виконавських та педагогічних підходів в інтерпретації во- кального циклу «Пісні і танці смерті» М. Мусоргського сприяє цілісному формуванню складних образів цього твору.