«ПАМ’ЯТЬ КУЛЬТУРИ» У РОСІЙСЬКІЙ МУЗИЦІ НА МЕЖІ XIX–XX СТОЛІТЬ

Анотація

Актуальність теми. У зв’язку з новими громадсько-політичними та історично-культурологічними реаліями ідея збереження «пам’яті культури» (термін академіка Д. Ліхачова) у російській музиці на межі XIX–XX століть стає особливо актуальною. У радянський період дея- кі факти та події, біографії видатних діячів культури, назви та сенс творів мистецтва нерідко трактувалися у спотвореному світі. Попри весь негатив, подібне трактування іноді рятувало від забуття імена багатьох великих людей та їх творіння. Тому так важлива функція мистецтва, яке запам’ятовує ці факти, події в словах, фарбах, зву- ках, обережно зберігаючи їх та передаючи історичну правду нащадкам. До культурної пам’яті належить і російська мова, як носій інформа- ції, оскільки на цій мові, з одного боку, написані тексти опер, камер- но-вокальних творів, з іншого – дослідження видатних філософів та музикознавців ХХ століття: Д. Лихачова, С. Аверінцева, А. Лосєва, П. Флоренського, Б. Асаф’єва, Е. Назайкнського, В. Медушевського, Е. Руч’євської та багатьох інших. Метою статті є виявлення ас- пектів, пов’язаних з ідеєю «пам’яті культури» (термін Д. Ліхачова) у російській музиці кінця XIX початку XX століть. Методологія. Для досягнення мети використовуються методи історійко-культурологіч- ного, музикознавського та жанрово-стилістичного аналізу світських та духовних творів російських композиторів на межі XIX–XX століть. Наукова новизна. Історико-культурологічний та теоретичний аналіз творів російських композиторів на межі XIX–XX століть з позицій історичної «пам’яті культури» є однією з недостатньо досліджених розділів вітчизняного музикознавства. Висновки статті дозволяють говорити про взаємовплив у контексті «пам’яті культури» світської професійної та духовної музики на межі XIX–XX століть. Аналіз творів з цієї точки зору потребує перегляду деяких положень у музикознавстві ХХ–XXI століть.