СЕМІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МУЗИЧНОГО ТА ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВ: ДО ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ

Анотація

Мета роботи. У статті виявляються принципи функціонування візу- ально-просторових та семіотичних аспектів музичного і хореографічного мистецтв у їх взаємодії. Методологія дослідження полягає в застосуван- ні компаративного, естетико-культурологічного, історичного методів, а також системного, синергетичного, музикознавчих та музично-вико- навських підходів. Наукова новизна роботи полягає в поглибленні уявлень про взаємозалежне та специфічне функціонування зорово-просторових, пластичних, знаково-комунікативних факторів вказаних двох видів мис- тецтв – музичного і танцювального. Аналізуються їх прояви і специфіка у виконанні і сприйнятті музики, їх зв’язок з іншими музично-виразовими засобами, а також їх місце і роль у процесі виконавського мислення. Ви- сновки. Тривалий розвиток різноманітних взаємовпливових відносин му- зики і танцю – від синкретизму до автономії та нових форм, спонукає й до нового міждисциплінарного підходу до досліджень. Спільні параметри буття двох мистецтв (знаково-комунікативний характер, невербаль- ність вираження, розгортання художнього образу у часі, метро-ритміч- ний складник, просторовість із здатністю до візуальної інтерпретації му- зичної образності, пластичність, суб’єктивний, індивідуальний характер сприйняття образності) утворюють іманентні умови для їх взаємовпливу і поєднання, що у ХХ столітті посилилось через актуалізацію позамузич- них засобів у музиці. Постійний вплив різних танцювальних жанрів на «чисту» музику сприяв виникненню поняття «танцювальності» як спе- цифічної форми музичної жанровості та як узагальненої семантики руху в музиці. Подібна синестезія стала плідною для обох видів мистецтва. Для музики вона ознаменувалася збагаченням її візуальними параметрами, розвитком музичної моторики, емансипацією інструментальної музики, формуванням інструментальних жанрів та стилів.