ГІТАРНЕ МИСТЕЦТВО ХХ СТОЛІТТЯ: НАЦІОНАЛЬНІ, РЕГІОНАЛЬНІ І ПЕРСОНАЛЬНІ ПРАКТИКИ

Анотація

У статті пропонується комплексний аналіз історичних етапів та провідних тенденцій розвитку академічного гітарного мистецтва у взаємодії композиторської, виконавської та педагогічної площин, роз- витку музично-виразових можливостей гітари, характерних стильо- вих та жанрових особливостей репертуару різних епох, еволюції тех- ніки гри. Метою статті постає аналіз гітарного мистецтва ХХ ст. у систематизації здобутків національних, регіональних та персональ- них практик. Методологія дослідження ґрунтується на принципі іс- торизму, фундаментальному для музикознавства, а також на мето- дах системного, порівняльного, описового і культурологічного аналізу. Термінологія дослідження включає назви та поняття, що традиційно застосовуються в музикознавстві, а також специфічні терміни, що існують в гітарному виконавстві та педагогіці. Наукова новизна ви- значається спробою цілісної, історично простеженої характеристики національних, регіональних та індивідуальних аспектів розвитку гітар- ного мистецтва упродовж ХХ століття. Висновки. Встановлено, що формування академічного напряму в гітарному мистецтві відбувалося в різних національних культурах у декількох площинах: конструювання інструмента, композиторська творчість, освітні центри, виконавські школи. Важливу роль у розвитку гітарного академізму відіграли персо- нальні здобутки композиторів і виконавців. Зокрема, активному вхо- дженню гітари в академічне музичне мистецтво сприяла творчість митців-конструкторів, композиторів, виконавців, педагогів як Європи, так і Латинської Америки, зокрема: А. Де Торреса, В. Аріаса, М. Ра- міреса, Х. Раміреса, І. Флета, А. М. Монтеро, Г. Хаузера, М. Веласкеса. М. Родрігеса, Р. Шнайдера, Ф. Тарреги, М. Понсе, А. Сеговії, А. Баррі- оса Мангорі, Е. Вілла-Лобоса, Л. Брауера, Е. Пухоля, П.С. Агафошина, О.М. Іванова-Крамського.