ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОМОТОРИКИ ДИРИГЕНТА ХОРУ В КОНТЕКСТІ МУЗИКОЗНАВЧОГО АНАЛІЗУ

Анотація

Мета дослідження – визначити особливості формування рухо- вих навичок диригента хору в аспекті його психомоторних якостей. Методологія дослідження – для досягнення мети в роботі використа- но комплекс взаємопов’язаних методів, таких як аналітичний – для аналізу й обробки українських і закордонних наукових праць із психоло- гії, психофізіології, фізіології ВНД, культурології, мистецтвознавства, в яких розглянуто діяльність диригента хору через призму психофізіо- логічних аспектів рухової активності та психомоторики; теоретич- ний – для систематизації наукових поглядів і підходів до визначення психомоторики як складової частини диригентської діяльності, уза- гальнення мистецтвознавчого та психофізіологічного доробку провідних учених; системно-структурний – для структурування складових еле- ментів психомоторики в аспекті діяльності диригентів хорового колек- тиву; узагальнення – для формулювання положень із психології, психо- фізіології, музикознавства, фізіології, педагогіки та висновків роботи. Наукова новизна полягає у виявленні складових елементів психомото- рики диригента хору, які базуються на психологічних і психофізіологіч- них засадах виявлення впливу психофізіологічних процесів на формуван- ня психомоторики диригента хору. Висновки. На основі узагальнення мистецтвознавчих і психофізіологічних підходів до специфіки діяльності диригента хорового колективу ми дійшли таких висновків: гармонійний розвиток рухових якостей диригента має спиратися на знання психофі- зіології, фізіології рухового апарату людини, психомоторики, психології та базуватися на розвитку функціонального диригентського жесту, що є синтезом слухової інформації, кінестетичної інформації (стандартів диригентських рухів), візуалізації графіки руху диригентської аплікату- ри, полімодальності (орієнтації в елементах графічних, кінестетичних, візуально-просторових диригентських жестів). Отже, віддзеркалення рухової моделі музичного твору через опрацьовану партитуру та надання емоційного тонусу твору є основою диригентської діяльності. Під час відтворення драматургії музичного твору диригент хору застосо- вує мануальну техніку, яка ґрунтується на психомоторних принципах, психофізіології та фізіології м’язової системи. Створення художнього образу музичного твору базується на психологічному рівні, що реалізу- ється через психомоторику та психофізіологічні особливості диригента хору, які шляхом перенесення (ілюстрації) сприймаються учасниками хорового колективу. Доведено, що найскладніше завдання діяльності диригента хору – рухове проектування драматургії твору та його від- дзеркалення в диригентських рухах, які моделюють і відтворюють зву- кообразний код музики шляхом диригентських навичок музиканта.