ОСОБЛИВОСТІ ТЕАТРАЛЬНОСТІ ТА ТЕАТРАЛІЗАЦІЇ КАМЕРНО-ВОКАЛЬНОГО ЦИКЛУ НА ВІРШІ ЕДУАРДА МЬОРІКЕ В ТВОРЧОСТІ ГУГО ВОЛЬФА

Анотація

Мета роботи – дослідження особливостей театральності та театралізації камерно-вокального циклу на вірші Едуарда Мьоріке у творчості Гуго Вольфа. Методологія дослідження спирається на му- зикознавчі розвідки, а також системно-аналітичний, компаративний, порівняльно-типологічний методи. Завдяки такій методології виявле- но особливості театральності та театралізації камерно-вокального жанру у творчості Г. Вольфа, порівняно спільні та відмінні риси цих понять, принципи їх залучення у вокальному циклі «Вірші Мьоріке для голосу соло й фортепіано, покладені на музику Гуго Вольфом». Наукова новизна – обґрунтування принців театральності та театралізації як визначальних у творчому методі Г. Вольфа, що розкриваються у всіх образних проявах циклу через особливі, специфічні вербально-музичні характеристики. Висновки. З’ясовано, що театральність і театра- лізація стали одними з генеральних тем, пов’язаних з пошуком нових художніх явищ – синтезом мистецтв, інспірованого художниками епохи Романтизму. Визначено, що театральність та театралізація є умовною художньою якістю, позамузичним началом, що свідчить про внутрішній зв’язок музики із театральним мистецтвом, уможливлює їх прояв на різних етапах музичної творчості – композиції, інтерпре- тації, рецепції. Доведено, що, прямуючи шляхом театралізації пісенно- го жанру, Г. Вольф виходить за рамки традиційної камерно-вокальної лірики, з’єднує комплекс «драматичних» і «ліричних» засобів у рамках нового типу вокально-віршованої композиції. Насамперед це полягає у заміні «Я» ліричного героя на «не-Я» іншого суб’єкта (персонажа), що спонукає до проникнення лицедійства і театральної ілюзії у камерно-во- кальний жанр. У циклі «Вірші Мьоріке для голосу соло й фортепіано, покладені на музику Гуго Вольфом» визначено характерні риси стилю композитора і залучені ним принципи театралізації. До таких принци- пів належать поліфонічна взаємодія музично-поетичних образів у їх ці- лісності, що надає творам властивостей, притаманних театральному дійству; використання наскрізного симфонічного розвитку тематизму в рамках вокальної мініатюри із залученням комплексу засобів музичної виразності, спрямованих на створення ефекту зображальності різного типу; залучення різноманітних форм монологічного і діалогічного ви- словлювання (від монологів і характеристично-портретних замальовок до пісень власне діалогічного складу); наскрізний розвиток сюжету, ді- алогічність і поемність, речитативно-декламаційний принцип у поєд- нанні зі зростанням ролі акомпанементу, ставлення до слова, зримість руху і жесту, з котрих виникає театралізація камерно-вокального жанру. Використання Гуго Вольфом таких принципів свідчить про про- читання музично-поетичних текстів у річищі тенденцій романтичного драматизму, театральності/театралізації та психологізму.