ДИРИГЕНТСЬКІ ОСНОВИ ОДЕСЬКОЇ ХОРОВОЇ ШКОЛИ: НАУКОВО-ТВОРЧА СПАДЩИНА ТА СУЧАСНІ АСПЕКТИ ТЕОРІЇ ХОРОВОГО ДИРИГУВАННЯ

Анотація

Метою статті є визначення теоретичних основ диригентсько-хорової виконавської техніки, розроблених, практично освоєних Одеською хоровою школою; подальша розробка теорії хорового диригування на матеріалі основних складових теоретико-методичних, творчо-практичних сторін діяльності видатних її представників. Методологія дослідження. У роботі використовуються культурологічний, хорознавчий, аналітичний, функціональний підходи, що створюють єдину методологічну основу дослідження диригентських установок Одеської хорової школи. Наукова новизна роботи полягає у спробі музикознавчої оцінки диригентських основ Одеської хорової школи. У статті розвивається важливий персоналізований напрям сучасного теоретичного хорознавства, котрий дозволяє засвідчувати явище творчого універсалізму у діяльності найбільш видатних представників вітчизняного хорового мистецтва у контексті виконавської школи. На основі теоретичного та практичного осмислення виконавського досвіду підняте питання про необхідність системного підходу до розробки оціночних критеріїв про диригентські основи Одеської хорової школи, здатним забезпечити її методичну цілісність. Висновки. Кажучи про диригентські основи Одеської хорової школи, про методичні розробки, викладені в роботах її видатних представників, наголосимо на принципі єдності художніх завдань та технічних засобів, як вокально-хорового порядку, так і засобів диригентської виразності: зміст музики є джерелом музично-осмислених рухів, необхідних для оволодіння художньо-виразною стороною диригентської техніки. Саме сукупність музично-осмислених рухів, що породжують образно-смислову змістовність, лежить в основі диригентської мови жестів. Представників Одеської диригентсько-хорової школи завжди вирізняла ясність диригентської мови жестів і особлива єдність диригента і хористів. У співвідношенні індивідуального і колективного в формулі «диригент – хор» – внутрішня діалектика школи. Вивчення виконавської хормейстерської та педагогічної діяльності провідних представників Одеської хорової школи, а також наукових праць та методичних установок, що реалізуються у практичній роботі – необхідний напрямок щодо подальшої розробки оціночних критеріїв диригентських основ Одеської хорової школи. Аналіз методичних основ даного унікального виконавського досвіду утворює ґрунтовний фундамент для подальшого удосконалення та розвитку диригентсько-хорової освіти.