МИТЦІ НА ОКОЛИЦЯХ НЕАПОЛЯ ТА НА «МЕРТВОМУ ОЗЕРІ» В ІТАЛІЇ: ДОСВІД МАНДРІВНИКІВ XIX СТОЛІТТЯ

Анотація

Мета статті: розглянути мандри європейських митців Італією в умовах конкретного простору часу як потужний фактор культуротворення. Дослідження спирається на історико-методологічний підхід. Наукова новизна полягає в тому, що вперше мандри митців на Півдні Італії системно розглядаються як предмет їх світосприйняття та важливий стимул творчості. Висновки. Розглянуто подорожі митців та мандрівників-аматорів, здійснені у XIX – першій половині XX ст. (Г. Доніцетті, Стендаль, Ф. Ліст, М. Глінка, А. Міцкевич, Д. Валарді, Ф. Гандіні, М. Твен, Г. Мортон, М. Деш) передмістями Неаполя та його віддаленими околицями, розташованими на північний захід від міста – Поццуолі, Позілліпо, Байя, Флегрейські поля, озера Аньяно та Аверно, тощо. Досліджені можливі впливи вражень митців-мандрівників, отриманих від природного та культурного ландшафту південної Італії, на музичну та літературну творчість, а також на образотворче мистецтво. Підтверджено, що вибір прогулянок околицями європейського міста для корисного та приємного проведення часу у мандрах є цілком закономірним для митців від глибокої старовини до часів романтизму і до нашої сучасності (12 пісень вокального циклу «Літні ночі в Позиліпо» – «Nuits d'été à Pausillipe» Гаетано Доніцетті, транскрипція на теми з цього твору під заголовком «Італійські вечори. Літні ночі у Позиліпо» Ф.Ліста, творчість художників – майстрів «школи Позілліпо» в Неаполі, «Прогулянки» Ф. Пуленка, тощо). Причому дією, що передувала цим променадам, нерідко міг бути огляд передмістя з висоти, з самого Неаполя – адже тутешній ландшафт надавав для споглядання панорами найсприятливіші можливості. Навіть страхітливі почуття, які виникали під час відвідин славнозвісної та овіяної похмурими легендами Собачої печери поблизу Неаполя, ставали потрясінням, що могло стимулювати творчу активність.