СПЕЦИФІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ВОКАЛЬНОГО ІНТОНУВАННЯ В ОПЕРНОМУ МИСТЕЦТВІ: ДО ПРОБЛЕМИ ЕМОЦІЙНО-КОГНІТИВНОГО ЗМІСТУ МУЗИКИ
Анотація
Метою статті є дослідження феномена вокального інтонування та розгляд його впливу на оперне мистецтво. Відзначається, що в ході іс- торичного розвитку оперного мистецтва розроблявся та постійно про- довжував свій розвиток інтонаційно-смисловий лад музичної вокальної драматургії з основною опорою на можливості людського голосу, на виразний комплекс мовних інтонацій. Явище вокального інтонування є одним із найдавніших способів передачі емоційно-смислового змісту сві- ту через звучання мови й музики, визначає головні сенсоутворювальні інтенції та комунікативні функції такого музично-культурного явища. Через глибинне проникнення в самий ґрунт музикальності, інтонування здатне виражати сутність сприйняття людиною навколишнього світу й взаємини з ним, невербально виразити сенс речей та явищ. Методологія роботи визначається єдністю історико-культурологічного, літерату- рознавчого, психологічного, музикознавчого аналітичного й оперознавчо- го підходів, що формує цілісний міждисциплінарний ґрунт дослідження. Наукова новизна полягає в тому, що суть інтонації розкривається як один із прадавніх і найприродніших способів передачі емоційного, смисло- вого й семантичного вмісту навколишнього світу за допомогою звучання мови, музики, іншими словами, як головний смислоутворювальний і кому- нікативний параметр культурного феномену. Висновки. У вокальному інтонуванні узагальнюються та репрезенту- ються емоційно-психологічні стани, особистісний та узагальнений досвід переживання, що дозволяє безпосередньо виявляти емоційно-когнітивний зміст музики. Вокальне інтонування набуває нових якостей і деякої ав- тономії від вербального тексту, надаючи останньому особливу умовність у безпосередньому звучанні оперного твору. Серед важливих якостей во- кального інтонування в контексті оперного мистецтва слід наголосити на широкій просторовості й тяжінні до наскрізного музичного розвитку, що є наслідком специфічного сценічного звукового розгортання оперної дії.
Посилання
2. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. Кн.1 – 2 / вступ. ст. Е. Орловой. Ленинград : Музыка, 1971. 376 с.
3. Голосовкер Я. Логика мифа. Имагинативный абсолют. Москва, 1987. 187 с.
4. Иготти Е. Теория и практика интонирования в современной вокальной музыке : дисс. …канд. искусств. : 17.00.02 «Музыкальное искусство». Санкт-Петербург, 2011. 170 с.
5. Келдыш Ю. Опера. Музыкальная энциклопедия : в 6-ти томах. Москва : Советская энциклопедия, 1978. Т.4. 504 с.
6. Медушевский В. Двойственность музыкальной формы и восприятие музыки. Москва, 1976. 356 с.
7. Назайкинский Е. Звуковой мир музыки. Москва : Музыка, 1988. 254 с.
8. Сабанеев Л. Музыка речи. Эстетическое исследование. Москва : Работник просвещения, 1923. 201 с.
9. Торопова А. Феномен интонирования как знаковая функция. Журнал Развитие личности. Теории и исследования. Личность в контексте культуры. 2012. № 1. С. 136–151.
10. Холопова В. Теория музыки: мелодика, ритмика, фактура, тематизм. Санкт-Петербург : Лань, 2002. 368 с.
11. Чжен Цзин. Тема любви как эстетическая и музыкально-интонационная парадигма оперного жанра : дисс…. канд. искусств. : 17.00.03 «Музыкальное искусство». Одесса, 2013. 167 с.