«НОВИЙ БАЙРОЙТ» – ВІДРОДЖЕННЯ ВАГНЕРІВСЬКОГО ФЕСТИВАЛЮ: ПЕРЕДУМОВИ, ПЕРСОНАЛІЇ

Анотація

Мета роботи – дослідити маловивчений у пострадянському му- зикознавстві елемент творчого спадку Ріхарда Вагнера, а саме ав- торський Байройтський фестиваль, який був започаткований 1876 року задля створення концептуальних умов для виконання тетра- логії «Перстень Нібелунга» та став центром вагнерівського мистецтва. У ХХ столітті він опинився у складних обставинах через залучення до політичних процесів, що мали місце у Німеччині й загрожували його існуванню після завершення війни. Акцентом цієї роботи є висвітлення історичних умов функціонування Байройтського фестивалю починаючи від 20-х рр. ХХ століття та його повоєнного відновлення у 1951 році. Методологія роботи ґрунтується на аналізі історичного контексту та музично-історичних умов і використанні порівняльно-описових методів стосовно довоєнного та післявоєнного бачення постановниками своїх мистецьких підходів до сценічного втілення музичної драми Р. Вагне- ра. Наукова новизна дослідження полягає у зверненні до невід’ємного аспекту творчості Р. Вагнера, який в україномовному та російсько- мовному музикознавстві є малодослідженим. Автори, роботи яких присвячені постаті та творчості Р. Вагнера, серед них – М. Черка- шина-Губаренко, О. Бабій, А. Єфименко, Л. Мудрецька, О. Наумова, О. Рощенко, І. Богданова, М. Забара та ін., охоплюють переважно музичну проблематику, оминаючи важливий з точки зору композитора елемент відповідних умов для втілення його творів, що був створений у Фестшпільхаузі міста Байройт. Єдина робота з історії Фестивалю часів Р. Вагнера та К. Вагнер належить М. Черкашиній-Губаренко [1]. Висновки. Історія Байройтського фестивалю у ХХ столітті видалась драматичною та тісно вплетеною в політичні процеси Німеччини. Пер- ша половина століття та мистецька діяльність керівників Фестивалю була орієнтована на слідування зразкам перших прижиттєвих автор- ських постановок, збереження традиції. З кінця 20-х років Байройт опиняється втягнутим у зростаючий авторитет нацистської ідеології, а після смерті Зігфріда Вагнера 1930 року та симпатій його дружини Вініфред до керівника партії й пануючої ідеології цей процес посилюєть- ся. Незважаючи на такий стан речей, мистецтво лишалось відокрем- леним від ідеології та політики, наскільки це було можливим. Повоєнне становище містило загрозу щодо можливості продовження діяльності Фестивалю, але призначення на посаду керівників не заплямованих у політичній діяльності онуків Вагнера дозволило уникнути цього. Онов- лена мистецька політика сприяла становленню Фестивалю як одного з інноваційніших центрів оперного мистецтва.