ФОРТЕПІАННО-КЛАВІРНА СИМВОЛІКА ЯК ЗВИЧАЙ І ТРАДИЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ (НА ПРИКЛАДІ КОНЦЕПЦІЇ ДРУГОГО ТРІО Д. ШОСТАКОВИЧА І «КВАРТЕТУ НА КІНЕЦЬ ЧАСУ» О. МЕССІАНА)

Анотація

Мета роботи — виділення значеннєвого наповнення клавірно-фортепіанної участі в барочному ансамблі тріо-сонати й інших різновидів у ракурсі спадкоємності цього ансамблевого мистецтва для музикантів передодня й саме ХХ століття з опорою на матеріал таких епохально-значимих творів як Друге фортепіанне тріо Д. Шостаковича та «Квартет на кінець часу» О. Мессіана. Вибрані твори об’єднані хронологічно й психологічно: обидва створені в період Другої світової війни, в умовах невизначеності, політичних репресій і долі Батьківщини як для Шостаковича, так і для О. Мессіана. Методологічна основа роботи — культурологічні проекції інтонаційного бачення музики в Б. Асаф’єва як лінгвізованого музикознавства й розуміння музики в контексті уявлень про мовно-мовленнєву систему вербальної комунікації, як це сприйнято в Україні у спадщині вихованців шкіл І. Ляшенка, І. Котляревського — у роботах О. Козаренка, О. Маркової та ін. Дослідницьку базу підходу становлять історико-аналітичний та стильово-компаративний методи в їх культурологічній спрямованості на традицію й звичай у мистецтві. Наукова новизна роботи — теоретична самостійність парадигматичного трактування значеннєвої символіки барочної церковної тріо-сонати в семантичній сукупності ансамблевого інструменталізму Нового часу й Новітньої історії на рівні ХХ століття. Висновки. Жанр тріо-сонати визначився у сенсі «тріо-принципу» (за А. Єпишиним), що був породжений християнською символікою триголосся-трирядковості старовинної церковної поліфонії, що визначило сакральну значимість ансамблів. Тріосонатою залишалися ансамблі із чотирьох, а то й п’яти музикантів — «Квартет на кінець часу» О. Мессіана вписується в необарочну тен- денцію ХХ століття у вигляді «тріо-сонати для чотирьох виконавців». Клавірне (чембально-клавесинне, органне, згодом фортепіанне) виконання баса відповідало його трактуванню у церковній традиції як опори звучання. Сакральний зміст фортепіанної партії в тріо-складі ХІХ–ХХ століть відповідав звичаю староцерковної музики, що на хвилі православного відродження ХІХ сторіччя знайшов символіку музичного меморіалу-поминальності видатних представників мистецтва, як це мало місце в Другому фортепіанному тріо Д. Шостаковича. А поминальний зміст «Квартету на кінець часу» О. Мессіана відзначений у завершенні класичної традиції музики й буття, що відбулося в роки Другої світової війни.