ПРО КОМПЕНСАТОРНУ ФУНКЦІЮ «НОВОЇ ПРОСТОТИ» В СУЧАСНІЙ МУЗИЦІ

Анотація

Мета статті полягає у визначенні сутності компенсаторної функ- ції художньо-естетичних принципів «нової простоти» як стильового напряму сучасної композиторської практики. Методологічною основою дослідження є: системний метод, який дозволяє розглядати окремі еле- менти стилістики творів сучасних композиторів, що репрезентують естетику «простого» стилю, як ті художні складники, що утворюють його компенсаторну функцію; метод компаративістики, який дозволяє виявити загальний художньої-смисловий вектор у різних композитор- ських версіях «простої» музики і різних рівнях прояву компенсаторної функції «простого» стилю в сучасному музичному мистецтві; а та- кож музикознавчий метод жанрово-стильового аналізу, який спрямо- ваний на виявлення того стилістичного комплексу «нової простоти» у творах сучасних композиторів, що спрямований на компенсацію ін- дивідуально-авторських «деформацій» музичної мови в попередні епохи композиторської творчості. Наукова новизна статті визначається теоретичною розробкою компенсаторної функції музичного мистецтва в контексті художньо-естетичних підстав сучасної композиторської творчості. Висновки. Компенсаторна функція «нової простоти» як стильового вектору сучасної композиторської практики визначена як об’єктивними факторами еволюційної логіки європейського музичного професіоналізму, так і онтологічними властивостями музичного мис- тецтва. Ця функція очевидна у своїх проявах на трьох рівнях: на рівні історичної зумовленості, що пов’язаний із сучасним станом культури і людини як її суб’єкта – він зумовлений певним «антропологічним запи- том» кожної історичної епохи, який так чи інакше визначає форми і зміст її художніх проявів; на рівні онтологічних підстав людської свідо- мості в сенсі її бінарної природи – єдності особистісної свідомості, що розчинена в повсякденності соціальної комунікації і життєвих запитів та її духовної сторони, що завжди звернена до трансцендентності пе- реживання релігійного досвіду і вищих емоцій. Даний рівень визначає індивідуальні композиторські установки на компенсацію «втраченого сенсу» в широкому значенні: як на рівні індивідуально-особистісної ек- зистенції, так і на рівні розуміння музики як форми культури і виду мистецтва; на рівні музичної лексики, яка компенсує надмірність ін- дивідуально-авторських інтерпретацій виразних властивостей таких першоелементів музичної мови як мелодія, ритм і гармонія, в попе- редню епоху авангардних композиторських стилів, а також абсолюти- зації підвищеного емоційного тонусу музичного вираження, зумовленого розвитком професійної музики від Нового часу під знаком художнього еквіваленту «драми життя»; подібний тип музичної лексики компенсує спрощеність і «одномірність» тих звукообразів життєвих універсалій, які оточують сучасну людину в її повсякденному житті в різних фор- мах так званої «легкої» або «масової» музики.