ПОНЯТІЙНИЙ АСПЕКТ СТИЛЬОВОГО ФЕНОМЕНУ «НОВОЇ ПРОСТОТИ»

Анотація

Мета статті – позначити системні стильові рівні «нової просто- ти» як явища сучасного музичного мистецтва в контексті змістовного сенсу його понятійного аналога. Методологія дослідження спирається на комплексне використання системного і структурно-функціонально- го методів, компаративістики, музично-історичного підходу, а також музикознавчого методу жанрово-стильового аналізу. Наукова новизна дослідження зумовлена теоретичною розробкою жанрово-стильових нормативів «нової простоти» в аспекті їх системної взаємодії та ін- дивідуально-стильових проявів. Висновки. Основним фактором новизни в стильовій концепції «нової простоти» є композиторська установка на повернення втрачених смислів і можливостей музичної мови шляхом зміни інтелектуального та структурного принципу музичної компози- ції на емоційний, що відображає ідею реабілітації лірико-сповідального дискурсу композиторської творчості як актуальної для музичного мис- тецтва на межі XX–XXI століть. Виникнення цього прагнення цілком закономірно в загальному контексті розвитку європейського музично- го мистецтва минулого століття, що зазнало радикального розриву із традиціями не тільки художньо-естетичного порядку, а й філософ- сько-світоглядними, що породило потребу емоційного переживання му- зики і смислової визначеності її інтонаційного словника. Так, серед ос- новних втрачених смислів музики виявляється краса і ясність музичного вираження, що стають основними інтенціями тієї композиторської творчості, що репрезентує стильову тенденцію «нової простоти», і що зумовлюють централізацію консонансу в системі музичної мови того чи іншого композитора, а також принцип простої фактури, що забезпечує «прозорість» музичного сенсу за допомогою «відкритості» першоелемен- тів музичної мови (мелодії, ритму і гармонії). Ще один рівень «нового» в «новій простоті» проявляється не стільки в музично-технологічній площині, скільки в концептуальній – у самому композиторському розу- мінні новизни як необхідного чинника музичної творчості. Це розуміння полягає у відмові від авторського «маркеру» музичної мови, а також у принципі маніпулювання «словниковим запасом» минулих епох європейського музичного мистецтва, що апріорі породжує інтертекстуальні властивості музичного тексту та його діалогічний зміст.